Спогади про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

коня, на якого він поставив капшук грошей. Потім я розповів йому, що першим його бажанням було відвести Срібну зірку в Кінґс-Пайленд, але тут нечистий став нашіптувати йому, наскільки легко відвести коня та тримати, поки не закінчаться перегони, і він повернув до Мейплтона й сховав тварину там. Коли він усе це почув, то почав думати тільки про те, як врятувати власну шкуру.

      – Та ж стайню оглядали!

      – Ну, цей старий шахрай обведе навколо пальця кого завгодно.

      – А ви не боїтеся залишати коня в його руках? Він же скакунові може щось заподіяти, адже це в його інтересах.

      – Ні, мій друже, насправді він буде берегти його, як зіницю ока. У його інтересах повернути тварину цілою та неушкодженою. Це єдине, чим він може заслужити прощення.

      – Полковник Росс не справив на мене враження чоловіка, схильного прощати ворогам!

      – Справа не в полковнику Россі. У мене свої методи, і я розповідаю лише стільки, скільки вважаю за слушне, у цьому перевага мого неофіційного положення. Не знаю, помітили ви, чи ні, Ватсоне, але полковник тримався зі мною дещо зверхньо, і мені хочеться трохи розважитися. Не кажіть йому нічого про Срібну зірку.

      – Певна річ, не скажу, якщо ви так бажаєте.

      – Але все це дрібниці порівняно з іншим запитанням: хто вбив Джона Стрекера?

      – Ви зараз перейдете до нього?

      – Навпаки, мій друже, ми з вами повернемося сьогодні нічним потягом до Лондона.

      Слова Голмса здивували мене. Ми пробули в Дартмурі всього кілька годин, він так успішно розпочав розплутувати клубок і раптом хоче все покинути. Я нічого не розумів. До самого будинку тренера мені не вдалося витягнути з Голмса ні слова. Полковник із інспектором чекали нас у вітальні.

      – Мій товариш повертається зі мною нічним потягом до Лондона, – заявив Голмс. – Приємно було подихати прекрасним повітрям Дартмура.

      Інспектор широко витріщив очі, а полковник скривив губи в зневажливій посмішці.

      – Отже, ви склали зброю. Вважаєте, що вбивцю нещасного Стрекера заарештувати неможливо, – припустив він.

      – Боюся, що це пов’язано з надто великими труднощами, – Голмс стенув плечима. – Але я повністю переконаний, що у вівторок ваш кінь буде бігти, і прошу вас попередити жокея, щоб він був готовий. Можу я поглянути на світлину містера Джона Стрекера?

      Інспектор витягнув із кишені конверт і вийняв звідти фотографію.

      – Любий Ґреґорі, ви випереджаєте всі мої бажання! Якщо дозволите, джентльмени, я залишу вас на хвилину, мені потрібно щось спитати в служниці Стрекерів.

      – Мушу зізнатися, ваш лондонський радник мене розчарував, – з прямолінійною різкістю кинув полковник Росс, як тільки Голмс вийшов із кімнати. – Не бачу, щоб із часу його приїзду справа посунулася хоч на крок.

      – Принаймні, вам дали слово, що ваш кінь буде бігти, – втрутився я.

      – Слово мені дали, – стенув плечима полковник. – Та я волів би коня, а не слова.

      Я вже хотів відповісти, аби захистити свого приятеля, але в цю мить він повернувся.

      – Ну