Спогади про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

місіс Дербішир вельми дорогі смаки, – зауважив Голмс, переглядаючи рахунок. – Двадцять дві гінеї за один гарнітур – забагато. Ну що ж, тут начебто все, тепер можна відвідати місце злочину.

      Ми вийшли з вітальні, і в цю мить жінка, котра стояла в коридорі, зробила крок уперед і торкнулася рукава інспектора. На її блідому, худому обличчі виднівся відбиток пережитого жаху.

      – Знайшли їх? Спіймали? – голос затремтів.

      – Поки що ні, місіс Стрекер. Але ось щойно з Лондона приїхав містер Голмс, і ми сподіваємося знайти злочинців з його допомогою.

      – Мені здається, ми з вами не так давно зустрічалися, місіс Стрекер. Пригадуєте, в Плімуті, на банкеті? – поцікавився Голмс.

      – Ні, сер, ви помилилися.

      – Справді? А мені здалося, що це були ви. На вас було сталевого кольору шовкове плаття, оздоблене страусовим пір’ям.

      – У мене ніколи не було такої сукні, сер!

      – Ага, мабуть, я помилився.

      Вибачившись, Голмс подався за інспектором надвір.

      Кілька хвилин ходьби стежкою поміж кущів привели нас до видолинку, в якому знайшли труп. Біля його краю ріс кущ дроку, на якому того ранку місіс Стрекер і служниця помітили плащ убитого.

      – Вітру в понеділок вночі не було, – промовив Голмс.

      – Вітру – ні, зате йшов сильний дощ.

      – У такому разі плащ не закинув на кущ вітер, його хтось туди поклав.

      – Аякже, він був акуратно складений.

      – Знаєте, а це дуже цікаво! На землі багацько слідів. Бачу, в понеділок тут пройшло багато людей.

      – Ми ступали тільки на рогожу. Вона лежала ось тут, збоку.

      – Чудово.

      – У цій сумці черевик, який був тієї ночі на Стрекері, черевик Фіцроя Сімпсона та підкова Срібної зірки.

      – Любий мій інспектор, ви перевершили самого себе!

      Голмс узяв сумку, спустився в яму й підсунув рогожу ближче до середини. Потім ліг на неї і, підперши руками підборіддя, почав уважно вивчати потоптану глину.

      – Ага? – раптом вигукнув він. – А це що?

      Голмс тримав у руках восковий сірник, вкритий таким шаром бруду, що з першого погляду його можна було прийняти за сучок.

      – Не уявляю, як я прогледів це, – з прикрістю видихнув інспектор.

      – Нічого дивного! Сірник був утоптаний у землю. Я помітив його лише тому, що шукав.

      – Як! Ви знали, що знайдете тут сірник?

      – Не виключав такої можливості.

      Голмс витягнув черевики з торби й почав порівнювати підошви зі слідами на землі. Потім виліз нагору й поповз, розсуваючи кущі.

      – Боюся, жодних слідів більше немає, – зронив інспектор. – Я все тут оглянув якнайретельніше. У радіусі ста ярдів.

      – Ну, що ж, – зітхнув Голмс, – не хочу бути нечемним і не стану ще раз усе оглядати. Але мені хотілося б, поки не стемніло, походити трохи долиною, щоб краще орієнтуватися тут завтра. Підкову візьму собі в кишеню на щастя.

      Полковник Росс, котрий нетерпляче стежив за спокійними та методичними діями Голмса, зиркнув на годинник.

      – А