Лети або тремти. Рэй Брэдбери

Цікаво зауважити, що жоден із них не підіймався на висоту понад вісім тисяч метрів. Звичайно, люди бували й вище – і на повітряних кулях, і сходячи на гірські вершини. Якщо припустити, що мої передчуття слушні, небезпечна для літака зона починається значно вище.

      Повітроплавання розпочалося понад двадцять років тому, тож хтось може запитати: чому ця небезпека відкрилася тільки сьогодні? Відповідь очевидна. У дні слабких двигунів, коли універсальними вважалися «гноми» або «ґріни» з потужністю сто кінських сил, польоти були дуже обмежені. А тепер, коли двигуни з потужністю триста кінських сил стали радше правилом, ніж винятком, подорожі до горішніх шарів – легша й звичніша справа. Дехто ще може пам’ятати, як у дні нашої юності Ґаррос зажив всесвітньої слави, піднявшись на понад п’ять з половиною тисяч метрів, і переліт через Альпи вважався вагомим досягненням. Сьогодні стандарти неабияк зросли, і кількість висотних польотів за минулі роки збільшилась у двадцять разів. Чимало з цих польотів закінчилися добре. Пілоти раз по раз досягали позначки в дев’ять кілометрів, не відчуваючи дискомфорту й не страждаючи від ядухи. Що це доводить? Іншопланетний гість може тисячу разів висадитися на Землю й жодного разу не побачити тигра. Однак тигри існують і можуть зжерти випадково заблукалого в джунглях гостя. Високо в небі теж є джунглі, в яких живуть значно гірші за тигрів потвори. Вірю, що з часом ці джунглі будуть детально нанесені на мапу. Навіть зараз я можу назвати дві такі зони. Одна лежить над французьким регіоном По-Біарріц. Друга – простісінько в мене над головою, коли я пишу ці слова у себе вдома у Вілтширі. І я майже переконаний, що в районі між Гомбургом і Вісбаденом є ще одна така зона.

      Вперше замислитись мене змусило зникнення льотчиків. Звичайно, всі казали, що вони впали в море, але ця версія мене не задовольнила. Першим був Вер’є у Франції; його літак знайшли неподалік Байонни, а от виявити тіло не вдалося. Потім був випадок із Бекстером, який зник, хоча мотор і деякі металеві кріплення знайшли в лісах Лестерширу. Після того випадку доктор Мідлтон з Еймсбері, котрий спостерігав за польотом через телескоп, оголосив, що перед тим, як хмари заховали від нього літак на неймовірній висоті, той кількома уривчастими стрибками піднявся ще вище, що раніше вважалося неможливим. Тоді Бекстера бачили востаннє. Ця справа дістала неабиякого розголосу в газетах, але нічим не закінчилась. Було ще кілька схожих випадків, а потім загинув Хей Коннор. Скільки люди ґелґотіли про нерозгадану таємницю повітря, які колонки писали в газетках за пів пенні, однак ніхто не зробив достатніх кроків, аби дістатися до суті справи! Він спланерував із велетенської, точно невідомої висоти. Не зміг вибратися з машини і помер у своєму пілотському кріслі. Помер від чого? «Серцева недостатність», – казали лікарі. Дурниці! Серце Хея Коннора було таке ж здорове, як моє власне. А що сказав Венейблс? Венейблс єдиний був поруч із ним у мить смерті. Він