Пів’яблука. Галина Вдовиченко

знаєте?…

      За сусіднім столиком, відповідно до надзвичайності моменту, впало на підлогу і дзвінко розлетілося на друзки керамічне горнятко із залишками кави.

      Магда відвернулася до вікна, по якому стікали краплі дощу… Від її веселого піднесення не залишилося й сліду. Подруги затамували дух, перезирнулися: що відбувається?

      І Магда не витримала. Пирснула зі сміху.

      – Повірили?… А коли повірили? Щойно?… Чи кілька секунд тому? – веселою скоромовкою з’ясовувала вона. – «Магдо, за двадцять п’ять років подружнього життя…», – дуже вдало зімітувала вона інтонації Галі, – «ні з ким, ніде, ніколи…» Які три пари очей! З яким подивом дивилися на мене! Де мій фотоапарат? Краща картина тижня!!!

      – Луїзо, а ти чого мовчиш? – смикнула Галя мовчазну Луїзу.

      – Галко, ну ти стрілочник, як завжди! – озвалася подруга. – Як щось не по тобі – гоп, і перевела стрілки на іншу колію. А я сиджу, мовчу і чекаю, коли мене запитають: чого мовчиш, Луїзо?… Може, є на те підстави, Луїзо?…

      Вона усміхнулася, і, побачивши цю промовисту посмішку, на неї дружньо насіли із запитаннями. У нас тут, мовляв, під носом щось відбувається, а ми нічого не знаємо. Говори, подруго!

      І Луїза розповіла історію про те, як кілька днів тому в її квартирі проводка не витримала напруги.

      Вранці перед роботою зникло світло у передпокої, на кухні, у ванній. Навіть кави не вдалося попити: електрочайник прикипів вилкою до розетки. «Чого сумна-невесела?» – запитав у ліфті Кінь, коли вони піднімалися у редакцію, і вона несподівано для себе пожалілася йому на побутові війни місцевого значення і на свою чергову поразку в цьому вічному двобої. Ввечері він приїхав до неї, оглянув обсяг робіт і вже через десять хвилин дзвонив сусідові у двері, щоб позичити інструмент. Полагодив розетку, повернув світло у хату, ще й зробив так, аби у бачку не шуміла вода. Луїза спостерігала, як він впевнено з усім вправляється – без жодного зайвого руху. У її помешканні немовби відбувалося захопливе шоу Девіда Копперфілда, вона не в змозі була відвести погляд від рук фокусника. Їй згадався Степан, із яким у неї так нічого путнього й не вийшло: він почувався у гостях як вдома, із задоволенням влаштовувався на її дивані з пультом від телевізора у руці і не помічав ані розетки з оголеними дротами, що звисала зі стіни над головою, ані торшера, у якому постійно блимали й перегоряли лампочки.

      – І що? – слухачки забажали продовження.

      – Нічого, – поставила крапку Луїза.

      – Не хочеш поки що говорити – не говори, – підтримала Магда, якій дуже хотілося дізнатися, чим усе вчора закінчилося.

      – Найсексуальніший вигляд, скажу я вам, – вирішила дещо додати Луїза, – має чоловік із викруткою чи молотком у руках, захоплений прибиванням полички або ремонтом проводки. Нічого не можу з собою зробити, дівчата: як побачу хлопа, який вправно цвях у стінку забиває, відразу ж накриває хвиля захвату.

      – Це тому, – пояснила Магда, – що для тебе побутові проблеми – вища математика. Вони тебе паралізують.