Коли ти поруч. Светлана Талан

волосся розкуйовджене, забруднене і злипле, на лобі – пластир, на руках – пов’язки.

      – Як із фронту, – посміхнувся таксист.

      – Майже. Після аварії, – виправдовуючись за свій пошарпаний вигляд, сказала Даша.

      – Це не з тієї, що трапилася вчора за містом?

      – Напевно.

      – Кажуть, там було пекло.

      – Це точно.

      – Все місто гуде про це. З чуток, є двоє загиблих. Це правда чи тільки чутки?

      – Правда. Молодий хлопець і дівчина.

      – Треба ж! А ще базікають, що там була маленька дитина. Як вона?

      – Лікар сказав, що видряпається.

      – Це добре. Нехай дорослі в чомусь винні, десь згрішили, комусь щось погане побажали, а дитина? Вона чим завинила? Адже вона світу білого ще не бачила, – розмірковував балакучий таксист. – Навіщо ж її карати? Нехай живе. Адже так?

      Даринка ствердно кивнула.

      – А ще ходять чутки, що на місці аварії була медсестра, яка всіх за життя тримала, доки не приїхала «швидка». Правда?

      – Правда, – відповіла Даша і відчула, як знову зрадницьки почали палати щоки. – І звідки вам усе відомо?

      – Ну, почнімо з того, що новини у місті першими завжди дізнаються таксисти. А потім, у мене друг на місцевому телебаченні працює, а вони, ці телевізійники, якщо де щось сталося, встигають на крок попереду всіх бігти. Вони знімали місце аварії, але людей уже в той час там не було.

      – Зрозуміло.

      Таксист трохи помовчав, але потім, не витримавши довгої паузи, мовив:

      – Треба ж таке! Кажуть, сестричка сама поранена вся, а рятувала людей, як навіжена! Уявляєш, коли приїхала «швидка», вона передала лікарям у руки дитину, а сама звалилася, мов сніп. Ось на таких людях тримається земля.

      Даша про себе посміхнулася і сказала:

      – Вона просто виконувала свій обов’язок.

      – Ну, не скажи! – обурився таксист. – Інша б розгубилася й сиділа, розпустивши соплі. А ця… Ти її бачила?

      – Бачила.

      – І яка вона?

      – Звичайне дівчисько, – відповіла Даринка і прикрила очі, давши цим знати, що вона втомилася й розмову закінчено. До Дніпропетровська їхати було ще довго, а їй не хотілося цілу дорогу слухати балачки таксиста. Занадто багато подій звалилося на неї в один день. Таксист, ображений неувагою дівчини і небажанням підтримувати розмову, ввімкнув музику і натиснув педаль газу…

      – Господи! Як ти все це витримала?! – сплеснула руками Свєтка, повернувшись додому і вислухавши розповідь Даші про аварію.

      Даринка лежала на дивані, прикрившись улюбленим пухнастим пледом у синіх розводах.

      – А куди мені було подітися?

      – Я б так не змогла.

      – Ти б зробила так само. І другий, і третій, хто б там був, вчинив так само.

      – Жах! Який жах!

      Світлана сіла перед дзеркалом і поправила світлий чубчик. Узявши масажку, вона провела кілька разів по коротко стриженому волоссю, ретельно оглянула густонафарбовані вії і залишилася задоволена собою.

      – Дашо, знаєш, а я згадала зараз, як Васьці Чернову в школі розбили ніс пацани