Бора. Галина Вдовиченко

– Влад прийшов. І тієї ж миті провалилася у сон.

      2

      Фінал роману визрів, проступивши до деталей; сидить тепер у голові бомбою, в якій запущено пусковий механізм. Тепер – писати, не зволікаючи, у бадьорому ритмі, без зупинок, з щоденними підходами до комп’ютера, бо немає зараз важливішої справи. Розв’язка проситься до усього написаного. Годинник реалізації тенькає. Не встигнеш – ображайся на себе.

      Але Бора мусить спочатку зробити інше – виправити чужий текст, безнадійно пафосний та невиправно штучний, нашпигований банальностями та канцеляризмами. Робить чуже, залишивши своє на потім. Ці безкінечні сторінки потребують радикального втручання. Якщо витратити на правку багато-багато днів (скільки саме – важко сказати), текст, звичайно, стане кращим. Але все одно залишиться поганим. Із поганого борошна доброго хліба не спечеш. І що воно з ним робити? Забирати додому чи тут мучитись?

      – Як справи, Боро?

      Шеф – усміхнений, в ароматі французьких парфумів – впливає у двері. Починає робочий день з обходу своїх володінь.

      – Гірше, ніж ти думаєш, – каже Бора. – Я не буду правити цей непотріб. Забери його від мене під три чорти.

      – Що з тобою, Боро?

      Вона рвучко збирає рукопис докупи. Аркуші розсипаються, їжачаться зі стоса в усі боки.

      – Ти прізвище на титульному аркуші бачила? – голос шефа спокійний, він вміє тримати себе у руках. – Комерційне видання. Нам за нього грубі гроші платять.

      – Я не буду редагувати цей мотлох. Я просто не можу цього зробити, розумієш? Не можу!

      – Добре, – погоджується шеф і ставить крапку: – Давай сюди.

      Формує з розбурханого стосу паперу ідеальний прямокутник.

      – Що тобі дати? Вибирай. Є жіночий роман. Детектив. І ще довідник з лікарських рослин.

      – Давай… довідник.

      – … Не ображайся, – каже Бора через півгодини, опускаючись у крісло в кабінеті шефа.

      Вона почуває себе трохи незручно. Між нею й шефом – широкий порожній стіл.

      – Я не ображаюсь, – каже шеф, змітаючи невидимі пилинки з матової поверхні. – Лише думаю: чи можна на тебе розраховувати?

      Один – один. Нічия.

      Бора випростується – шеф мовчить – і вона мовчки виходить з кабінету.

      Вдома на неї чекає роман, довгоочікуваний та недописаний. У них жваві стосунки: вона без нього не може, він без неї – ніщо; він її виснажує, вимучує, ревнує, тримає у напрузі, сидить у думках, не надається до контролю і не одразу повертається, коли у неї виникає для нього час і вона намагається прикликати його до себе. Але зараз на її столі перед очима – текст майбутнього довідника травозная.

      – «Маргарита» з подвійним сиром! – чути від дверей. – Добрий день усім, хто тямить у добрій піці!

      Бора підносить вгору руку, що може означати привітання без відриву від виробництва. Вона саме з тих, хто не розуміється. Піца – не її їжа, а от Оленка це обожнює. Бора показує рудій дівчинці на стіну: піцу – туди, в сусідній кабінет. Натомість Руслана вже