Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл

чому б вам не звернутися до нього?

      – Я ж сказав, сер, про «науковий склад мислення», але як практик ви не знаєте собі рівних – це визнають усі. Сподіваюся, сер, що я не дозволив собі зайвого…

      – Хіба дещицю, – просвітлів Голмс. – Однак, докторе Мортімер, гадаю, що ви зробите цілком слушно, якщо негайно, без подальших відступів, розповісте мені, в чому полягає справа, для вирішення якої вам знадобилася моя допомога.

      Розділ II

      Прокляття роду Баскервілів

      – У мене в кишені лежить один манускрипт, – почав Джеймс Мортімер.

      – Я помітив це, як тільки ви увійшли, – сказав Голмс.

      – Манускрипт дуже давній.

      – Початок вісімнадцятого століття, якщо тільки не підробка.

      – Як ви дізналися, сер?

      – У бесіді зі мною ви весь час показуєте мені краєчок цього манускрипту дюймів у два шириною. Поганий же той експерт, який не зможе встановити дату документа з точністю до одного-двох десятиліть. Вам, можливо, доводилося читати мою невеличку працю з цього питання? Я датую ваш манускрипт тисяча сімсот тридцятим роком.

      – Точна дата тисяча сімсот сорок другий, – доктор Мортімер вийняв рукопис із бокової кишені маринарки. – Цю родинну реліквію віддав мені на зберігання сер Чарльз Баскервіль, раптова і трагічна смерть котрого так схвилювала весь Девоншир три місяці тому. Я вважав себе не тільки лікарем сера Чарльза, але і його особистим приятелем. Це був чоловік владний, тямущий, дуже практичний і аж ніяк не фантазер, як ваш покірний слуга. І все ж він ставився до цього документа дуже серйозно і був готовий до того кінця, який його спіткав.

      Голмс простягнув руку, взяв манускрипт і розправив його на колінах.

      – Ватсоне, придивіться до написання букви «д». Це одна з тих особливостей, які допомогли мені встановити дату документа.

      Я зиркнув через його плече на пожовклі аркуші з напівстертими рядками. Вгорі сторінки було написано: «Баскервіль-хол», а нижче стояли великі, розхристані цифри: «один, сім, чотири, два».

      – Це, мабуть, якась хроніка.

      – Так, хроніка одного переказу, який живе в родині Баскервілів.

      – Але, наскільки я збагнув, ви прийшли порадитися зі мною з питання більш практичного і ближчого до нас за часом.

      – Так, дуже близького! І справа не може чекати, її треба вирішити впродовж доби. Рукопис зовсім короткий, і він має безпосередній стосунок до справи. З вашого дозволу, я зачитаю вам текст.

      Відкинувшись на спинку крісла, Голмс сполучив кінчики своїх пальців і з виглядом повної покірності долі заплющив очі. Доктор Мортімер обернувся до світла і високим скрипучим голосом став читати нам таку цікаву повість із давніх часів:

      «Багато є свідчень про собаку Баскервілів, але, будучи прямим нащадком Г’юґо Баскервіля та наслухавшись про цього собаку від батька свого, а він – від мого діда, я вирішив записати цю історію, в автентичності якої не може бути жодних сумнівів. І хочу, діти мої, щоб ви увірували, що Вищий Суддя, котрий карає нас за гріхи