Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри Арчер

стати перекладачем або, можливо, навіть викладати, або…

      Після того як «Комета» злетіла, Гаррі відмовився від келиха шампанського, який запропонувала усміхнена стюардеса, але звідки вона могла знати, що йому нема чого посміхатися? Пасажир не пояснив, чому не їв і не пив. Під час війни, опинившись в запіллі, Гаррі навчився не спати навіть тридцять шість годин поспіль, виживаючи лише від адреналіну страху. Він знав, що не зможе заснути, поки востаннє не побачить свого сина, і підозрював, що ще довго не спатиме після цього – від відчаю.

***

      Лікар мовчки вів Емму похмурим коридором, поки вони не зупинилися біля герметично замкнених дверей зі словом «Морг» на дверях, виведеним відповідними чорними літерами на матовій скляній шибі. Пан Овен штовхнув двері й пропустив Емму вперед. Двері зачинилися за нею зі звучним хлюпанням. Раптова зміна температури змусила жінку затремтіти, і тоді її погляд застиг на візку, що стояв посеред кімнати. Під простирадлом виднілися слабкі обриси тіла її сина.

      Санітар у білому стояв на чолі візка й мовчав.

      – Ви готові, пані Кліфтон? – ласкаво запитав пан Овен.

      – Так, – твердо сказала Емма, і її нігті врізалися в долоні.

      Овен кивнув, і санітар відкинув простирадло, щоб показати пошрамоване та поранене обличчя, яке Емма одразу ж упізнала. Вона заголосила, упала на коліна й нестримно заридала.

      Пана Овена і санітара не здивувала ця передбачувана реакція матері, яка кинула погляд на свого мертвого сина, але вони були шоковані, коли вона тихо зауважила:

      – Це не Себастьян.

2

      Коли таксі під’їхало до шпиталю, Гаррі зі здивуванням побачив Емму, котра стовбичила біля входу, явно його чекаючи. Але ще більше здивувався, коли дружина побігла до нього з виразом полегшення на обличчі.

      – Себ живий! – вигукнула вона іще задовго до того, як дісталася до свого чоловіка.

      – Але ж ти мені казала… – почав було він, та жінка обійняла його.

      – У поліції помилилися. Вони вирішили, що це власник автомобіля, котрий потрапив в аварію, бо Себ мав бути на пасажирському сидінні.

      – То це Бруно був пасажиром? – тихо зронив Гаррі.

      – Так, – підтвердила Емма, відчуваючи частку провини.

      – Ти ж розумієш, що це означає? – уточнив Гаррі, відпускаючи її.

      – Ні. А про що це ти?

      – Поліція, мабуть, повідомила Мартінеса, що його син вижив, і лише потім він дізнався, що саме Бруно загинув, а не Себастьян.

      Емма схилила голову.

      – Бідолашний чоловік, – видихнула вона, коли подружжя заходило до лікарні.

      – Якщо тільки… – Гаррі не закінчив речення. – А як Себ? – тихо поцікавився він. – У якому він стані?

      – Боюся, що в дуже кепському. Пан Овен сказав, що в його тілі майже не залишилося цілих кісток. Схоже, його триматимуть у шпиталі ще кілька місяців і решту свого життя він може провести в інвалідному візку.

      – Просто будь вдячна, що він живий, – відреагував на це Гаррі, поклавши руку на плече