1984. Джордж Оруэлл

чорнило за допомогою зернистого темно-коричневого мила, яке дряпало шкіру, як наждачний папір, але наразі відмінно підходило для його мети.

      Він поклав щоденник до шухляди стола. Було абсолютно марно намагатися сховати записник, але він, принаймні, міг легко перевіряти, чи хтось виявив його секрет. Волосина на куточку сторінки – банально і занадто очевидно. Він взяв зі столу впізнавану для нього крупинку білуватого пилу і поклав її на кут обкладинки, звідки вона повинна буде впасти, якщо записник зрушити з місця.

      Розділ 3

      Вінстону снилася матір.

      За його підрахунками, йому було років десять чи одинадцять, коли зникла його мати. Вона була високою, стрункою, тихою жінкою з неквапливими рухами і чудовим світлим волоссям. Батька він майже не пам'ятав, лише, що це був темноволосий і худий чоловік, завжди одягнений в охайний темний одяг (Вінстон запам'ятав особливо тонку підошву батьківських туфель), а на носі в нього були окуляри. Вочевидь, батьки стали жертвами однієї з перших великих чисток п'ятдесятих років.

      У його снах мати сиділа десь глибоко знизу з його молодшою сестрою на руках. Він зовсім не пам'ятав свою сестричку, крім того, що це була крихітна, слабка дитина, завжди мовчазна, з великими настороженими очима. Обидві вони підняли очі та дивилися на нього. Вони були знизу – на дні колодязя або у дуже глибокій могилі – і це місце віддалялося кудись ще глибше донизу. Іноді вони були у кабіні корабля, що тоне і дивилися на нього крізь темну воду. У кабіні все ще було повітря, вони все ще могли бачити його, а він їх, але весь цей час вони занурювалися у темні зелені води, які будь-якої миті готові були назавжди поглинути їх. Він стояв нагорі, міг спокійно дихати, в той час як вони занурювалися у безодню без жодного шансу на порятунок. Вони були там, тому що він був тут. Він знав це, і вони це знали, це було написано на їх обличчях. Але ні в їх очах, ні в їх серцях не було докору, лише усвідомлення того, що вони повинні померти, щоб він міг жити, і що це було частиною неминучого порядку речей.

      Він не міг пригадати, що саме сталося, але він знав уві сні, що якимось чином життя його матері і сестри були принесені в жертву заради його порятунку. Це були видіння, які хоч і зберігали характерні ознаки і пейзажі сну, були продовженням думок і спогадів, з яких він міг дізнаватися факти та ідеї, які після пробудження здавалися йому новими і цінними. Вінстона раптово вразило те, що смерть його матері, майже тридцять років тому, була трагічною і сумною, але ж це вже було неможливим. Трагедія, як він розумів, була пережитком старих часів, часів, коли людям ще було доступне приватне життя, любов і дружба, коли члени сім'ї підтримували і захищали один одного, і їм не потрібна була для цього якась певна причина. Спогади про матір розривали його серце на шматки, тому що він розумів, що вона померла, люблячи його, а він тоді був занадто малий та егоїстичний, щоб любити її у відповідь. Вона пожертвувала собою (хоч він і не пам'ятав, як саме це сталося) заради ідеї вірності своїй сім'ї, яку ставила понад усе. Він розумів,