Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич

великому водному шляху. Це була його перша мета. З Києва він продовжував свою об'єднавчу діяльність: ходив на древлян, потім на сіверян, далі підпорядкував собі радимичів. Під його владою опинилися, таким чином, всі найважливіші племена руських слов'ян, окрім околичних, і всі найголовніші руські міста. Київ звільнив руські племена від залежності хозара. Скинувши ярмо хозара, Олег прагнув укріпити свою країну фортецями з боку східних кочівників (як хозар, так і печенігів) і будував міста по межі степу.

      Але об'єднанням слов'ян Олег не обмежився. За прикладом своїх київських попередників Аскольда і Діра, що зробили набіг на Візантію, Олег ходив походом на греків. З великим військом «на конях і на кораблях» він у 907 році підійшов до Константинополя, спустошив його околиці й обложив місто. Греки погодилися на переговори, дали Олегу «дань» і уклали з Руссю договір, повторно підтверджений ув 912 році.

      Після Олега в Києві правив Ігор, якого Нестор у «Повісті минулих літ», швидше за все помилково, називає сином Рюрика. Його таланти були куди скромнішими, ніж у попередника, хоча і він здійснював дальні військові походи на Кавказ і також до Візантії. Тривалість правління Ігоря Древнього дозволяє деяким історикам стверджувати, що у той час правили два Ігоря. Так чи інакше, у 945 році Ігор, що правив на той момент, був убитий повсталими древлянами за дуже часте вимагання з них дані. Княжий престол зайняла його дружина Ольга.

      Місія Кирила і Мефодія

      Біографія цих найвидатніших просвітителів VIII століття насичена й яскрава. Брати багато подорожували, змінили декілька видів діяльності і стали ініціаторами серйозних перетворень у місіонерській доктрині католицизму. Особливо великий вклад вони внесли до християнізації слов'ян. Залучення до церкви у той час часто означало і культурну освіту, діяльність кліру багато в чому визначала розвиток літератури і науки, і ці дві області церковної діяльності широко освічених візантійських священиків цікавили не менше чим чисто теологічні питання. Українці, росіяни, болгари, серби пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія появу азбуки-кирилиці, якою ці народи користуються дотепер. Тільки за одне це брати, звичайно, гідні шанування. Парадокс цієї історії в тому, що Кирило і Мефодій кирилиці не винаходили.

      Кирило (мірське ім'я – Костянтин[1]) і Мефодій (відомо тільки це його чернече ім'я) народилися у Фессалоніках (або в Солуні, нинішніх Салоніках) у родині великого воєначальника. Отже обом було уготовано блискуче майбуття. Обидва вони здобули престижну освіту. Так, відомо, що Костянтин вчився в Константинополі, де його викладачами були Лев Математик і Фотій – майбутній патріарх. Коли встало питання про посаду при дворі, молода людина несподівано висловила бажання бути бібліотекарем патріарха. Мефодій же далеко просунувся по цивільній службі, якийсь час був навіть управителем великої області на Балканах, але після вбивства високопоставленого покровителя родини прийняв постриг і відправився в один із монастирів у Малій Азії.

1

Ім'я Кирило Костянтин Філософ прийняв при постригу лише перед самою смертю.