Дебілка (збірник). Вікторія Андрусів

затьмарені сліпою батьківською любов’ю, здувають порошинки з розбещеного чада, а Юлька трахається вже з пів-містом по всіх темних закапелках, котрих у цьому місті ой як багато!!! Проте сьогодні Рудік пробачив їм усе за два дні несподівано подарованої волі…

      Не одягаючись, так і залишившись в одних трусах (Господи, яке щастя ходити вдома голим без ризику потрапити під мамин зоровий обстріл, спричинений бажанням переконатись, що на синовому тілі нема брутальних, ледь не злочинних синців-засмоктів, а опісля, впіймавши його, Рудіковий, презирливий погляд, «мило» всміхатися, виправдовуючи недовіру захопленням: «…Ніяк не можу звикнути, що ти у мене вже такий дорослий…»), Рудік відчинив дверцята холодильника й поглядом дантиста-професіонала оцінив вміст роззявленої щелепи: «Таааак… Що тут у нас?.. Ага… Яйця… Помідори… Паприка… Цибуля… Чудово… Буде лечо…»

      Незабаром овочі апетитно шкварчали на пательні під потужні завивання «SCORPIONS», а Рудік тим часом завзято шкрябав лезом підборіддя, вивчаючи власний фейс у дзеркалі… Ідилію порушив телефонний дзвінок, а згодом – напівсонний і захриплий із похмілля голос друзяки Толяна, з яким напередодні вкупі «зависали»:

      – Шо, чувак, прокинувся чи дрихнеш? Роззуй очі й ввімкни інтернет… Там в контакті вже вся інформація про вчорашній хайдер в «Панорамі»… Тобі цікаво буде …

      – Слухай, Толян… У мене той… Родаки, як з’ясувалося, поїхали на два дні з дому… Шо? Чому не попередив?.. Я сам ще вчора не знав… Просто коли я приходжу додому, нормальні люди зазвичай сплять… Ага… Залишили любовного листа на холодильнику… Пошкодували будити блудного сина… Ти зачепи когось на вечір… Тільки не дурних малолєток, що два слова докупи зв’язати не можуть, а таких, аби бодай у проміжках контактували… І шмалі якоїсь легенької… Що? Я – збоченець? Ха-ха-ха! А ти тоді хто? Давай дерзай, серцеїд, винищувач гуртожитської цноти… І щоб на вечір був як огірочок, зрозуміло? Зараз я глипну у «контакти», з’ясую, як б’ється сексуальний пульс нашого провінційного міста…

      Заінтригований Рудік нашвидкоруч витер обличчя великим пухнастим рушником, ще раз зиркнув зі спини на себе у дзеркало, відмітивши мимохідь, над яким біцепсом не завадить ретельніше попрацювати наступного разу у тренажерному залі, і мерщій подався до комп’ютера, де інтернет кишів інформацією про вчорашню вечірку… Фотки, повідомлення, свіжі «приколи», знову фотки, повідомлення… Й справді, наче наркотик – присядеш і годі сплигнути… Зараза…

      Раптом Рудік прислухався. Його зосереджений на «Crazу World» слух вловив звуки, що вносили дисонанс у знайому з дитинства й знану до останньої ноти мелодію… Не встиг він проаналізувати походження дисонансу, як хтось вимогливо розпочав грюкати у двері квартири… «Ні, таки не буде мені спокою на цім світі», – подумав Рудік і відчинив двері власної кімнати… Ой, леле!!! З кухні нещадно валив дим, поволі заповнюючи смородом усе приміщення. Десь пронизливо вила сирена, а на порозі