Молода журналістка з Праги мріє дослідити власні корені, що походять з України.. Вирушивши задля цього до землі, де поховані її бабуся з дідусем, вона зустрічає чоловіка, в якого закохується з першого погляду. За дивним збігом обставин з’ясовується, що історії двох родин у далекому минулому перепліталися поміж собою. Дізнавшись про те, що її наречений належить до кримінального світу обидвох держав ( України та Чехії) героїня переживає складні внутрішні протиріччя, однак не знаходить у собі сили розлучитися з коханим. Намагаючись допомогти йому у вирішенні конфлікту з правоохоронцями, новинарка ставить під загрозу свій статус « матері Терези», здобутий внаслідок захисту на шпальтах часопису прав українських заробітчан за кордоном. Завдяки екстремальним обставинам жінка стає певною мірою співучасницею злочинних подій, однак до останнього бореться за те, аби залишитися поруч з чоловіком, якого так неочікувано зустріла у далекому карпатському селі…
… Здавалось би, що тут такого особливого? Вихоплено кілька тижнів із життя пересічного провінційного містечка , розташованого на кордоні з Європою. Реальні люди, реальні події, словом, просто одна з історій… І навіть зачепивши злободенні проблеми сучасного суспільства – такі, як підліткові конфлікти, спровоковані відмінністю «у статусі» , чи незахищеність певних верств населення , чудово розумієш : історія не вартувала би нічого, якби все, що трапилося, не трапилося насправді наприкінці 2013-го…
«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.
Жена успешного предпринимателя становится свидетелем супружеской измены… Душевный надлом провоцирует ее покинуть привычный уют и бежать «куда глаза глядят». Этим миром оказалась клиника для душевнобольных людей в провинциальной глубинке…
«Дебилка» – это книга не об умственно или физически неполноценном человеке. Это обобщенный образ, в котором нас хотят видеть чиновники. В современном мире происходят процессы, при которых нивелируются духовные ценности и человек интеллигентный множество раз попадает в ситуации, когда именно так себя и чувствует – дебилом или дебилкой. Кому-то название сборника откровенно не понравится, но оно продиктовало нашей жизнью.