Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов

сестро Феба молодая!

      Мене ти в пелену взяла

      І геть у поле однесла;

      І на могилі серед поля,

      Як тую волю на роздоллі,

      Туманом сивим сповила.

      І колихала, і співала,

      І чари діяла., і я…

      О чарівниченько моя!

      Мені ти всюди помагала,

      І всюди, зоренько моя,

      Ти не марніла, ти сіяла.

      В степу безлюднім, в чужині,

      В далекій неволі,

      Ти в кайданах пишалася,

      Як квіточка в полі.

      Із казарми смердячої

      Чистою, святою

      Вилетіла, як пташечка,

      І понадо мною

      Полинула, заспівала,

      Моя сизокрила…

      Мов живущою водою

      Душу окропила…

      І я живу. І надо мною

      Своєю Божою красою

      Витаєш ти, мій херувим,

      Золотокрилий серафим!

      Моя ти доле молодая!

      Моя порадонько святая,

      Не покидай мене! Вночі,

      І вдень, і ввечері, і рано

      Витай зо мною. І учи,

      Учи нескверними устами

      Хвалити правду. Поможи

      Молитву діяти до краю.

      А як умру… Моя святая!

      Святая мати! Положи

      Свого ти сина в домовину…

      І хоть єдиную сльозину

      З очей безсмертних покажи.

IIIСЛАВА

      А ти, задрипанко, шинкарко,

      Перекупко п’яна!

      Де ти в чорта забарилась

      З своїми лучами?

      У Версалі над злодієм

      Набор розпустила,

      Чи з ким іншим мизкаєшся

      З нудьги та з похмілля?

      Пригорнись лишень до мене

      Та витнемо з лиха,

      Обіймемось гарнесенько

      Та любо, та тихо

      Пожартуєм, чмокнемося

      Та й поберемося,

      Моя крале мальована.

      Бо я таки й досі

      Бахурую коло тебе,

      Ти хоча й пишалась..

      І з п’яними королями

      По шинках шаталась,

      І курвила з Миколою

      У Севастополі..

      Та мені про те байдуже.

      Мені, моя доле,

      Хоч на себе надивитись

      Дай, і пригорнутись

      Під крилом твоїм, і любо

      З дороги заснути.

      1858,

      9 февраля.

      Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.

      273. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

      23 лютого 1858. Нижній Новгород

      Друже мій добрий і єдиний!

      Посилаю тобі квитанцію із Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.

      Вибуду я із Нижнього 25 февраля. А коли прибуду в Никольское – не знаю. Думаю вже не вертаться в Нижній. Обісів він мені. Цур йому. Цілує тебе твоя Тетяся тричі, і я тричі, поки побачусь, а то й лік потеряю, а поки що бувай