Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління. Юрий Голик

думаєте – кого обере в народні депутати суспільство? Людину, яка розповідає мешканцям окремо взятої території про закони, які вона хоче прийняти? Чи людину, яка розповідає їм же про міфічні й фантастичні зміни просто у них за вікном, що стануться вже завтра?

      Відповідь очевидна, чи не так?

      Уся система держуправління в уявленні більшості людей у нас навиворіт.

      Геть зовсім. Нафіґ. Уся.

      На зустрічах з обласним головою його запитують про відсутність опалення в дитячому садку конкретного міста (відповідальність мера), розмахуючи Конституцією і вимагаючи скликати комісію, а не увімкнути опалення.

      Мера на таких само зустрічах запитують про приватні компанії «Дніпрогаз» та «Дніпрообленерго», до яких він не має жоднісінького стосунку.

      Перед «Дніпрогазом» мітингують студенти з університету, ректор якого в опалювальний сезон пішов на тривалий лікарняний.

      І ці самі студенти, чий ректор морозить їх восьмий рік поспіль, у коментарях після відкриття Президентом найсучаснішої дитячої лікарні в країні (вже другої за рік в нашій області, до речі) пишуть: «А до чого тут Президент?» Хоча обидві лікарні побудував голова області, якого призначив саме він, – прямий представник Президента на окремо взятій території – завдяки децентралізації, ініційованій так само ним.

      Повірте, в існуючому законодавчому божевіллі й забороні всього, збудувати лікарню з жирафками на стінах замість олійної зеленої фарби – це подвиг. Відкрити дві таких за рік в одній області, з найсучаснішою дитячою реанімацією в одній з них, – це фантастика. Будувати просто зараз третю, з нуля – це фанатизм.

      Та ось обласний голова зустрічається з журналістами. І саме ті з них, які пишуть про «вбили», «вкрали», «відрізали», а не про «збудували», «реконструювали», «ввели в експлуатацію», пропонують йому закрутити всім гайки за допомогою правоохоронних органів (вони йому не підпорядковуються) і показати всім, де козам роги правлять. Включно із законно обраними міськими головами. Бо, бачте, в розумінні багатьох «так, ми, мешканці, міського голову обрали, але якщо він мудак, то нехай обласний приведе його до тями».

      Люди, які обрали мера, міського депутата, обласного депутата і народного депутата, у принципі забули прізвища усіх їх. А ті, хто пам’ятають, вимагають від них не того, за що ті відповідають, а того, що потрібно конкретній людині в конкретній ситуації. Як і від журналістів, до речі.

      Демократія? О ні, виявляється, вона нікому не потрібна. Усі прагнуть «сильної руки», яка «наведе лад».

      Диктатура. І популізм. Вони глибоко вкорінені в нас.

      У чому лихо? Змінювати систему step by step не хоче ніхто. Робити системні зміни – навіщо? Розбиратися в повноваженнях, у тому, хто за що відповідає, – теж. Брати на себе відповідальність – що ви, це взагалі фантастика. Жити згідно із законом і подавати до суду? «Та вони ж усі продажні». Всім потрібні Quick Wins і зміни тут і зараз. При цьому зв’язку між Quick Wins і змінами саме в законодавстві не бачить ніхто.

      Усі хочуть, щоб