Пустоцвiт. Тимур Литовченко

тобі постелемо, а не на підлозі.

      – Точно не на підлозі? Не обдуриш?

      – На ліжку, тітко, на ліжку! Тому кімнати й дорогі, що на ліжку спатимеш.

      – А люди мої як же?

      – Й людей твоїх приймемо, тітко… Ну то що, лишаєшся або геть поїдеш інший нічліг шукати?

      – То скільки ж ти хочеш за нічліг для мене й моїх людей?..

      Далі відбувався безпосередній торг, причому обидві сторони лютували, немов розлючені кобелі, що гризуться за лідерство в собачій зграї. При цьому Наталя зазвичай нагороджувала корчмаря титулами «самовдоволений кровожер», «жадібний скнара» й іншими подібними епітетами. Господар же відповідав званнями на кшталт «божевільної баби».

      Ясна річ, мати фаворита самої государині могла б без особливих клопотів заплатити навіть утричі більше проти суми, заявленої корчмарем на самому початку торгу. Але річ була в самому принципі – збити ціну будь-що! Тож любительку поторгуватися до запаморочення довго ще згадували на шляху її проїзду з Санкт-Петербурга до безвісного українського хутірця Леміша.

      – Гаразд, залишаюся, щоб тобі, проклятущому, луснути від жадібності!!! – нарешті волала Розумиха, коли «торгаші» сходилися приблизно на середній цифрі. – Але коней моїх ти в стайню постав, напої і нагодуй як треба. Зрозумів?!

      – Куди я твоїх поставлю, коли в стайні вже мої стоять?! – парирував корчмар.

      – А мені плювати на твоїх коней! Хоч провалися ти разом з ними просто зараз, а мені ще додому їхати й їхати!.. Тож своїх конячок ти зі стайні виведи, а моїх, стомлених, туди постав. Мало що вночі трапиться, а мені на ранок свіжі та відпочилі коні потрібні…

      – Та що з ними станеться за ніч?..

      – Ні, так не піде! Або я їду далі, або…

      І тут Наталя, попередньо відвернувшись, витягала звідкись зі складок одягу шкіряний мішечок і починала демонстративно перераховувати не якісь мідяки, а справжні срібні монети. Від чого в корчмаря ледь не відвалювалася нижня щелепа, а очі починали сяяти неймовірною жадобою. Бо він розумів, що явно продешевив у торгах за постій… З іншого ж боку, заради заволодіння такими монетами сіромаха був готовий зробити все, що хоче ця неймовірно дивна баба.

      – Добре, хай буде по-твоєму, став своїх коней, куди хочеш, а мої одну нічку й надворі якось переночують.

      – Оце вже краще… – посміхалася хитра Розумиха. – Тож дивись, кімнату відведи мені якнайбільшу: адже туди весь вантаж з возів треба перенести.

      – Чи ти з глузду з'їхала, баба недоумкувата?! – обурювався корчмар. – Ач яка цаца – вантаж!.. Вози взагалі можна не розвантажувати, а якщо вже й знімати вантаж – то просто в сарай. Що там у тебе навантажене, до речі?

      – А оце не твоя справа! Сказала в хату все занести – отже, знесемо в хату. Або негайно їду.

      – Тьху ти, баба навіжена!!!

      – Навіжена, зате плачу тобі сріблом! Тож бери гроші та й виконуй, що наказують.

      І вантаж несли в найпросторішу кімнату корчми. За допомогою вірної Марисі Наталя переглядала скрині, перетрушувала білизну. Перераховувала, перекладала, провітрювала. Заразом перевіряла, чи не забруднилися якісь