Пустоцвiт. Тимур Литовченко

збиратися треба буде.

      І як у воду дивився: у посланні з Олександро-Невської лаври повідомлялося, що отець Феодор серйозно хворий, тому терміново викликає Григорія до себе для передачі якихось відомостей надзвичайного значення. «Благаю, приїдь скоріше!» – так закінчувався короткий, але виразний лист. Мрії про зустріч із доньками й про роботу, що нещодавно долали його, миттєво вилетіли з голови. Григорій зненацька впіймав себе на думці, що за останній рік, здається, так жодного разу й не відвідав старого ченця. Що з ним трапилося, цікаво? І які відомості він хоче передати?..

      Втім, гадати не мало сенсу. Григорій лише зітхнув і уривчасто кинув Тихонові:

      – Збирайся. Щоб через півгодини був готовий.

      – Так ніч же надворі!..

      – Знаю без тебе, що ніч. Але справа не терпить зволікання.

      – А куди поїдемо, пане?

      По голосу відчувалося, що Тихона таке рішення хоч і засмутило, однак аніскілечки не здивувало. Хто-хто, а Тихін знав характер свого пана: треба – отже, треба, і без зайвих розпитувань!

      Не вдаючись у подробиці, Григорій уточнив коротко:

      – В Олександро-Невську лавру. Я от тільки пошту переберу, одразу ж і поїдемо. Тож не барися… Іди коней запрягати.

* * *

      Кожне слово отця Феодора для Григорія означало дуже багато чого. Ще б пак, адже колись давно саме цей чернець урятував і його самого, тоді ще немовля, і його батька від страшної смерті на лютому морозі. А коли батько-опалювач помер – узявся за виховання сирітки разом з тіточкою Гафією. Тому все, чого Григорій уже досягнув сьогодні й чого ще може досягти в майбутньому, можна сміливо віднести до заслуг цього похмурого, схожого на ведмідя чоловіка.

      Ще хлоп'ям Григорій ходив за ним, немов хвостик. З допитливим сиріткою «гроза монастиря» був незмінно привітний і ласкавий. Терпляче відповідав на численні запитання хлопчати. Навчав грамоті, мовам, мистецтву вести бесіду й багато чому іншому – можна сказати, усьому, що сам умів і знав. А знав і вмів отець Феодор багато чого…

      Саме за протекцією ченця, що загалом-то не любив «нетямущих людиськ» (хоча це не надто в'язалося із християнським людинолюбством!) Григорій потрапив у школу Феофана Прокоповича, звідки серед дванадцяти кращих учнів був відісланий на навчання за кордон. Завдяки отцеві Феодору захопився ботанікою: зовсім ще крихітного Григорія чернець брав у «стратегічні походи» за лікарськими рослинами. Вони пропадали в лісах і полях тижнями, вели заготівлю трав, ягід, плодів, кори, коріння й інших компонентів для чудодійних ліків. У походах «дохтур» навчав маленького підопічного, як виживати без їжі, як шукати джерело води за допомогою роздвоєної гілочки. Не ризикуючи попастися на очі цікавій братії, вони відпрацьовували прийоми фехтування на кийках.

      Григорій засвоював усі уроки старанно, хоча й не завжди розумів, для чого потрібні такі дивні речі йому – синові монастирського опалювача. Та все це дійсно згодилося набагато пізніше, під час закордонного навчання – навіть отримані уроки фехтування!.. Неймовірно жадібний до знань, він єдиний із дванадцяти вихованців відвідував усі можливі