Голова з площі Пігаль. Андрей Кокотюха

її відразу, адже після портрету в газеті мадам Буайяр якщо не пробачила невеличку заборгованість, то вирішила поки не турбувати з цим такого героїчного месьє.

      Кого ж такого впертого чорти принесли з самого ранку…

      Натягнувши штани й накинувши сорочку, Клим машинально розправив скуйовджене від сну волосся. Повернув ключ у замку, і вже коли відчиняв, чомусь подумав: а годилося б запитати, хто.

      – Ви хто?

      – Месьє Кошовий?

      Незнайомець вимовив його прізвище старанно й правильно, не на звичний уже Климові французький манер.

      – Так, це я. До ваших послуг.

      – Кли-мен-тій? – ім’я незнайомець вимовив ще старанніше, по складах.

      – З ким маю честь?

      – Метр Роше, Александр Роше, – гість торкнувся двома складеними пальцями краєчку свого чорного циліндра. – Дозволите зайти?

      – Метр тут означає адвокат, наскільки я знаюся на тутешній термінології.

      – Метром у Франції іменують будь-кого, хто володіє певним фахом. Наприклад, у часи правління королів метром називали міського ката. Але ви вгадали, месьє. Я адвокат. То дозволите?

      Кошовий відступив, пропускаючи гостя.

      У злиденний інтер’єр мансарди Александр Роше своїм виглядом не вписувався зовсім. Навпаки, виглядав випадковим, навіть аномальним. Проте Кошовий раптово впізнав у гостеві себе – так або приблизно так він виглядав напередодні війни. Александр був приблизно того ж віку, що й Клим десять років тому. Модне синє пальто з тонкої вовни, елегантний білий шарф, тонкі рукавички, циліндр, начищені штиблети. Ще – доглянуті чорні вусики на гладенько поголеному обличчі.

      Поруч із ним Клим ураз відчув себе клошаром[34].

      – Мені не треба адвоката, – бовкнув він, дивуючись власному неприязному тону, для чогось додав: – Я сам адвокат. Принаймні, був колись.

      – Знаю, – кивнув метр Роше, оглянувши при цьому помешкання й погано приховуючи подив, змішаний із бридливістю. – Таке враження, що ви член моєї родини. Скажімо, старший брат.

      – Дивно. Звідки це?

      – Бо від учора дуже багато дізнався про вас від своєї клієнтки. Розшукав вас на її прохання. Точніше, моя клієнтка назвала ім’я особи, що шукала вас у Парижі на її замовлення два останніх дні. Після тієї публікації в «Парі Суар».

      – Шукала? Мене? На замовлення? – Кошовий перестав будь-що розуміти.

      – Моя клієнтка найняла задля цього приватного детектива, – терпляче пояснив Роше. – Той добродій упорався з завданням за два дні, але не встиг дати замовниці звіт та отримати решту гонорару. Досить щедрого як для пошуку звичайного емігранта-поляка.

      – Я не поляк, – відрубав Клим. – Про всяк випадок, і не росіянин.

      – Мені й це відомо. Вже, – кивнув гість. – Моя клієнтка дуже хоче вас бачити, месьє Кошовий. До речі, це вона написала на папірчику, як правильно вас називати.

      – Слухайте, про яку таку вашу клієнтку йдеться?

      – О-ля-ля,

34

…ураз відчув себе клошаром. – Клошар (фр. clochard): жебрак, злидень, волоцюга.