До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

щокою до її світлого волосся.

      – Моя маленька дівчинка, – шепотів він, – наймиліша, найгарніша дівчинка…

      Джон Ендрос нарешті збагнув, за що він так відчайдушно боровся цього вечора. Тепер усе це було в ньому, залишиться з ним назавжди, і якийсь час він так і сидів у темній кімнаті, погойдуючи свою Еді.

      Колекціонери сенсацій

      I

      Стояв теплий травневий день, і місіс Бакнер вирішила: якщо принести хлопцям глечик фруктового лимонаду, вони не побіжать об’їдатися морозивом у кафе біля аптеки. Вона вірила, що її взаємини з дітьми були такими самими, як і колись її взаємини з батьками. Для її покоління, що вже кануло в забуття, велика революція в американському родинному укладі була ще попереду; історія ця трапилася двадцять років тому.

      Бувають покоління, що розуміють своїх нащадків, а між іншими поколіннями лежить нескінченна і нездоланна прірва. Місіс Бакнер – дама з характером, належала до вищого суспільства одного великого міста на Середньому Заході – несучи глек фруктового лимонаду крізь власне просторе подвір’я, водночас переміщалась у часі на добру сотню років уперед. Думки її були б цілком зрозумілими для її прабабусі, а ось те, що зараз відбувалося в мансарді над конюшнею, було б цілком вдивовижу їм обом. Там, де раніше містилася комірчина кучера, син місіс Бакнер та його приятель, замість того, щоб байдикувати – як це роблять всі нормальні хлопчаки – експериментували, так би мовити, наосліп. Вони створювали перші гіпотетичні комбінації ідей та матеріалів, які знаходили під рукою; в майбутньому кожна така ідея призначена пройти шлях від гіпотези до відкриття та, нарешті, стати загальновідомим фактом. Коли місіс Бакнер гукнула хлопців, вони, фігурально висловлюючись, сіяли в тиші ті насінини, зійти яким належало лише до середини двадцятого століття.

      Ріплі Бакнер спустився драбиною і взяв у матері глечик. Безіл Дюк Лі побіжно на це подивився та мовив:

      – Красно дякую, місіс Бакнер.

      – Вам там не надто душно?

      – Ні, місіс Бакнер. Усе гаразд.

      Там було душно; та вони цього майже не помічали; і кожен випив по два великих келихи лимонаду, навіть не помітивши, що до цього їм дуже хотілося пити. Увагу їхню повністю заполонила книга в червоній палітурці зі штучної шкіри, яку вони дістали зі свого сховища – з-під ляди люка. На першій сторінці (якщо ви, звичайно, посвячені в таємницю чорнила з лимонного соку) можна було прочитати: «Книга сенсацій. Складено «колекціонерами сенсацій» Ріплі Бакнером-молодшим і Безілом Д. Лі».

      У цій книзі фіксувалися всі відхилення від моральних норм, що були вчинені їхніми співгромадянами. Деякі похибки вчиняли ті, чиї скроні вже сиві, – ці історії перетворювалися на міські легенди і виявилися забальзамовані в книзі лише завдяки необережній ексгумації за обідами в родинному колі. Були там і гріхи, вчинені хлопцями та дівчатами їхнього віку – більш хвилюючі, про які було відомо напевно, також були і просто небилиці. Поодинокі нотатки, коли б їх прочитали дорослі, були б сприйняті із подивом, інші, можливо, викликали б гнів, а від трьох-чотирьох