До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

плюшеве ведмежа, проте воно належить Біллі. Ти ж не хочеш іграшку Біллі, чи не так?

      Проте Едді хотіла.

      Вона вислизнула з рук матері, підбігла до Біллі Маркі, який щільно притискав до себе іграшку, й зупинилася, вдивляючись на нього з непроникним виразом; Біллі засміявся.

      Едіт-старша знову поглянула на годинник, цього разу з прикрістю.

      Вечірка завершувалася; окрім Біллі і Еді, залишилося лише двоє малюків, та й то один із них лише тому, що заліз під стіл. А Джон так і не з’явився. Егоїст! Ні краплі гордості за їхню крихітку! Інші чоловіки, принаймні п’ятеро-шестеро, все- таки знайшли час зайти за своїми дружинами та хоч хвилинку помилувалися на дітей.

      Пролунав вереск. Еді вихопила ведмежа з рук Біллі, а коли той зажадав його повернути, недбало штовхнула його на підлогу.

      – Еді! – вигукнула мати, стримуючи раптовий порив сміху. Джо Маркі, гарний, кремезний чоловік років тридцяти п’яти, підняв синочка й поставив його на ноги.

      – Міцний парубійко, – підмітив він жартівливо. – Дозволив дівчинці звалити себе! Богатир!

      – Він не вдарився голівкою? – біля дверей з’явилася стривожена місіс Маркі, яка щойно розпрощалася із передостанньою матусею.

      – Ні-і-і, – протягнув Маркі. – Він забив зовсім інше місце, так, Біллі? Ти щось інше забив, еге ж?

      Біллі вже й забув про те, що впав та кинувся забирати своє добро. Він вчепився в лапку ведмежати, що визирала з обіймів Еді, та щосили за неї смикав, проте безуспішно.

      – Ні, – рішуче запротестувала Еді.

      Натхненна першою, майже випадковою перемогою, Еді випустила іграшку з рук, схопила Біллі за плечі й люто штовхнула.

      Цього разу він гепнувся не так вдало: голова його з глухим звуком стукнулася об голу підлогу за краєм килима, і, глибоко вдихнувши, він зайшовся нестямним рюмcанням.

      У кімнаті здійнялася метушня. Охнувши, Маркі кинувся до сина, але дружина випередила його й сама підхопила дитину на руки.

      – О, Біллі, – заохкала вона, – яка жахлива гуля! Це дівчисько слід покропити!

      Едіт, яка негайно підбігла до донечки, почула це звинувачення, і її губи міцно стиснулися.

      – Еді, – прошепотіла вона радше з обов’язку. – Як тобі не соромно, бешкетнице?

      Та дівчинка несподівано відкинула голову і розсміялася. То був гучний сміх, сміх переможниці, з нотками тріумфу, виклику та презирства. На жаль, цей сміх був і заразним. Не встигнувши усвідомити делікатності ситуації, матуся сміялася теж, не дзвінко, проте чутно, з такими ж інтонаціями, що й донька. Затим, раптом, припинила.

      Обличчя місіс Маркі зашаріло, а Маркі, обмацуючи одним пальцем маківку сина, насуплено глянув на Едіт.

      – Уже набрякла гуля, – мовив він із нотками докору. – Принесу примочку.

      Та у місіс Маркі урвався терпець.

      – Дитині боляче! Що тут смішного, га? – промовила вона тремтячим голосом.

      Тим часом малесенька Еді з цікавістю зиркала на маму. Вона помітила, що Едіт розсміялася у відповідь на її сміх і їй захотілося