Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб

вже це зробив, Фітце. Глянь. Ти не можеш добре її попорати. Дозволь, я це зроблю. Ти насилу стоїш на ногах. Йди відпочинь. Іншим разом, коли ми поїдемо, можеш замість мене попорати Сміливця.

      – Барріч шкіру з мене спустить, якщо я покину свого коня на чужі руки.

      – Ні, не спустить. Він не залишив би тварину під опікою когось, що сам ледь не падає, – озвався з-за стійла Барріч. – Залиш Сажку Гендзові, хлопче. Він знає своє діло. Гендзе, є тут для тебе ще одна справа. Як закінчиш із Сажкою, оглянь ту яблукасту кобилу на південному кінці стайні. Не знаю, чия вона і звідки, але здається мені хворою. Якщо так, нехай хлопці відлучать її від інших коней і вишурують стійло водою з оцтом. А я за хвильку повернуся, от тільки відведу Фітца Чівелрі в його кімнату. Принесу тобі вечерю, а поїмо в мене. Ох. Накажи хлопцям, щоб розпалили там вогонь. Холодно, мабуть, як у печері.

      Гендз кивнув, уже зайнявшись моїм конем. Сажка занурила морду у свій овес. Барріч узяв мене під руку.

      – Нумо, пішли, – сказав він, наче розмовляв із конем. Я неохоче сперся на нього, і ми потяглися вздовж довгого ряду загородок для коней. Біля дверей він узяв ліхтаря. Після тепла стайні ніч здавалася ще холоднішою і ще темнішою. Коли ми обмерзлою стежкою йшли до кухні, знову пустився сніг. Мої думки кружляли і пливли, наче й самі були сніжинками. Я не чув своїх ніг і не був певний, що з ними діється.

      – Усе змінилося, назавжди, – кинув я в ніч. Слова відлетіли разом зі сніговим вихором.

      – Що саме? – обережно спитав Барріч. Говорив так, наче боявся, що до мене повернулася пропасниця і я марю.

      – Усе. Як ти до мене ставишся, коли про це не думаєш. І як Гендз до мене ставиться. Два роки тому ми з ним були приятелями. Лише двома хлопцями, що працювали у стайнях. Він ніколи б мені не запропонував, що вичистить мого коня. Але цього вечора повівся зі мною як зі слабаком… що навіть образитися за таке не може. Наче я просто чекав, щоб він це за мене зробив. А той чоловік при брамі навіть не пізнав мене. Навіть і ти, Баррічу. Півроку чи рік тому, якби я був хворим, ти б витяг мене на своє горище й завдав би порцію ліків, як собаці. А коли б я почав нарікати, ти б цього не терпів. А тепер ведеш мене до кухні і…

      – Годі скиглити, – шорстко промовив Барріч. – Годі нарікати й жаліти себе. Якби Гендз мав такий же вигляд, як у тебе, я зробив би для нього те саме.

      Потому додав, майже всупереч власній волі:

      – Усе змінюється, бо минає час. Гендз не перестав бути твоїм приятелем. Але ти не той самий хлопець, що покинув Оленячий замок під час жнив. Той Фітц був хлопцем на побігеньках у Веріті та моїм стаєнним челядником, і це все. Королівський бастард, так, але це нічого особливого не значило ні для кого, крім мене. Але у Джампі в Гірському королівстві ти показав, що в тобі є щось більше. Байдуже, що ти блідий і після дня, проведеного в сідлі, ледь ходиш. Ти рухаєшся, як і належить сину Чівелрі. Саме це помітно у твоїй поведінці, і це впало в око вартовцям. І Гендзові.

      Він глибоко вдихнув і зупинився, щоб відхилити плечем