Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження). Стивен Кинг

одне. Будьмо вдячні за тепло, притулок і товариство під час бурі. Іншим могло пощастити менше.

      – Сподіваймося, що все-таки пощастило, – сказала Сюзанна. Вона подумала про Бікса.

      – Ходіть, – запросив Роланд. – Поїмо.

      Вони всі підійшли, посідали довкола свого діна і повечеряли тим, що він їм приготував.

      17

      Тієї ночі Сюзанна спала годину чи дві, та потім її розбудили сни – про огидну їжу, що кишіла черв’яками, яку вона чомусь була змушена їсти. Надворі завивав вітер, хоча його звуки були вже не такі рівні й незмінні. Іноді він начебто повністю влягався, та потім знову наростав, пронизливо й довго верещав, гасаючи попід дахом, і від його ударів здригалися старі кістки кам’яної будівлі. Двері ритмічно стукалися об засув, що тримав їх зачиненими, проте, як і стеля в них над головами, засув та іржаві скоби начебто трималися. Сюзанна подумала, що б з ними стало, якби дерев’яний засув виявився таким самим нікчемним і гнилим, як ручка відра, яке вони знайшли біля криниці.

      Роланд не спав, сидів біля каміна. З ним був Джейк. А між ними, затуливши пичку лапою, солодко спав Юк. Сюзанна приєдналася до них. Вогонь у каміні трохи пригас, але на такій близькій відстані приємно зігрівав їй обличчя й руки. Вона взяла дошку, подумала переламати її навпіл, вирішила, що може розбудити Едді, і вкинула її у вогонь цілою. У комин шугонули іскри й затанцювали у вирі, підхоплені протягом.

      Та її обережність була зайвою. Іскорки ще кружляли, коли її потилицю під волоссям погладила рука. Сюзанні не треба було озиратися. Цей доторк вона б упізнала де завгодно. Не повертаючись, вона взяла руку, піднесла її до губ і поцілувала долоню. Білу долоню. Вони стільки часу провели разом, стільки разів кохалися, та іноді Сюзанні все одно не вірилося. Але все було насправді.

      «Принаймні не доведеться запрошувати його додому й знайомити з батьками», – подумала вона.

      – Не спиться, золотко?

      – Трохи подрімала. Але недовго. Якісь дивні сни снилися.

      – Їх навіює вітер, – сказав Роланд. – Хто завгодно у Ґілеаді сказав би те саме. Але я люблю звук вітру. Завжди любив. Він заспокоює моє серце і навіює думки про давні часи.

      Він відвів погляд, наче збентежився через те, що забагато розповів.

      – Все одно ніхто не може заснути, – сказав Джейк. – Тому розкажи нам історію.

      Роланд подивився довгим поглядом у вогонь, потім на Джейка. Стрілець знову всміхався, проте думками, здавалося, блукав десь далеко. У каміні тріснула галузка. Надворі, за кам’яними стінами, істерично вищав вітер, наче розлючений через те, що не може проникнути всередину. Едді обійняв Сюзанну за талію, а вона поклала голову йому на плече.

      – Яку історію ти хотів би почути, Джейку, сину Елмера?

      – Будь-яку. – Він на мить замислився. – З давніх часів.

      Роланд подивився на Едді й Сюзанну.

      – А ви? Хочете послухати?

      – Так, розкажи, будь ласка, – сказала Сюзанна.

      Едді кивнув.

      – Так. Якщо, звісно, тобі хочеться розказувати.

      Роланд