Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження). Стивен Кинг

звіриних слідів. Неподалік, у гущавині бур’янів, лежав старий короткоствольний чотиристріл із зігнутим на один бік стволом. Джеймі по черзі показав на плутанину слідів, на рушницю, на відчинені двері барака. Потім здійняв брови, мовчки питаючи мене, чи я це бачив. Я все бачив дуже добре.

      – Це тут потвора, шкуряк у подобі ведмедя, зустрілася з хазяїном ранчо, – сказав я. – Він встиг кілька разів вистрелити, потім кинув рушницю…

      – Ні, – заперечив Джеймі. – Зброю в нього забрала потвора. Ось чому ствол зігнутий. Може, Джеферсон повернувся, щоб тікати. А може, стійко утримував позицію. Хай що він робив, йому це не допомогло. Його сліди обриваються тут, отже, потвора підняла його в повітря й жбурнула через двері в барак. А тоді пішла в садибу.

      – Отож, ми йдемо назад її слідами, – сказав Піві.

      Джеймі кивнув.

      – Невдовзі ми підемо їй назустріч.

      Істота перетворила барак на бійню. Зрештою в рахунку м’ясника стало вісімнадцять пунктів: шістнадцять погоничів, кухар, котрий помер біля плити з роздертим і поплямованим кров’ю фартухом, накинутим на обличчя, немов саван, і сам Джеферсон, якому повідривали кінцівки. Його відірвана голова нерухомо дивилася вгору, на бантини, зі страшнуватою посмішкою, в якій видно було тільки горішні зуби. Шкуряк відірвав хазяїну ранчо нижню щелепу. Келлін Фрай знайшов її під ліжком. Один з чоловіків намагався захищатися сідлом, затулятися ним, як щитом, але йому це не допомогло – потвора пазурами роздерла сідло навпіл. Нещасний ковбой досі тримався однією рукою за луку. Обличчя в нього не було – потвора обгризла йому череп.

      Примечания

      1

      – 30 x 30 м. (Тут і далі прим. пер.)

      2

      – 1,98 м.