Гра в бісер. Герман Гессе

він писав: «Насамперед мені знов упало в око, що більшість моїх книжок не створює (всупереч такому уявленню під час праці над ними) нових проблем і нових людських образів, як це буває у справжніх майстрів, а тільки видозмінює кілька приступних мені проблем і типів, хоч і з нової життєвої позиції, з погляду нового досвіду. Так моєму Ґольдмундові передував не тільки Клінгзор, але й Кнульп, а Касталії і Йозефові Кнехту – монастир Маріабронн і Нарцис». Проблеми Гессе – це здебільшого місце мистецтва в людському житті, герої його – це, як правило, музиканти, поети, художники.

      Уявну ж несхожість кожного наступного Гессе на попереднього, мабуть, можна пояснити тією його суперечливістю, тією внутрішньою двоїстістю, про які вже йшлося. Рівновага протилежностей, хоч як би письменник про неї не дбав, завжди ненадійна, рухлива. Одна чаша терезів неминуче переважає, і романний світ обертається до читача непередбаченим, несподіваним боком…

      У 1914 році Гессе серед небагатьох не піддався воєнному чадові, навіть висловив публічно свій протест. Протест був наївний і стосувався не так самої війни, як тієї пишномовної брехні, якою огортали її численні літератори з обох супротивних таборів. Проте виступ Гессе зіграв свою роль: вірнопіддана преса прокляла письменника, і він став другом Ромена Роллана.

      В роки третього рейху він не емігрував, оскільки жив у Швейцарії і був її громадянином. Допомагав багатьом утікачам, досить різко відгукувався про гітлерівський режим у приватному листуванні, доволі прозоро засудив його у «Грі в бісер», але зовні дотримувався нейтралітету. Деякі його книжки в ті роки навіть виходили в Німеччині. Він не був бійцем. А все ж із свого монтаньйолського усамітнення чітко бачив рух світової історії. Але водночас цей роман є й зовсім новим словом.

      Не забувати про суперечливу єдність світогляду і творчості Германа Гессе важливо тому, що в іншому разі «Гра в бісер» постане трохи в іншому світлі: як колосальне завершення, але так чи інакше вже відірване, відчужене від того, що йому передувало. А тим часом це твір, що ввібрав у себе буквально все з гессевського минулого: злети і хиби, техніку, проблематику, навіть ідилії «Германа Лаушера», «Петера Каменцінда», «Кнульпа». Але водночас цей роман є й зовсім новим словом.

      Читати «Гру в бісер», не враховуючи всього цього, звичайно, можна, проте зрозуміти її, мабуть, неможливо. Не разшифрувати ті чи інші алегорії, натяки, символи, а саме збагнути як своєрідний художній організм.

      В рік появи друком «Курортника» Гессе написав «Короткий життєпис». Там він, зокрема, погоджується з докором, що йому бракує почуття реальності, і каже: «Реальність – це те, чим ні за яких обставин не треба вдовольнятися, чого ні за яких обставин не треба обожнювати й шанувати, бо вона – випадковість, тобто те, що життя відкинуло від себе». Далі Гессе не без іронії зауважує: «Дуже важливою частиною своєї істоти я живу в майбутньому, а тому не маю потреби кінчати свій життєпис сьогоднішнім днем, але можу