Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

ти хочеш сказати цим? – суворо запитала Гусениця. – Розкажи про себе.

      – Боюся, пані, що я не зумію розказати про себе, – мовила Аліса, – бо я перестала бути сама собою, розумієте?

      – Нічого не розумію, – заперечила Гусениця.

      – Боюсь, що неспроможна висловити це ясніше, – дуже ввічливо відповіла Аліса, – бо, перш за все, неспроможна зрозуміти цього сама. Стільки разів протягом одного дня змінити свій зріст – це так збиває з пантелику!

      – Аж ніяк, – заперечила Гусениця.

      – Ну, може, ви поки що цього не відчуваєте, – сказала Аліса, – але коли вам треба буде перетворитися на лялечку – а вам доведеться рано чи пізно, розумієте, – а потім на метелика, – гадаю, ви будете почувати себе не зовсім приємно, чи не так?

      – Анітрошечки, – відповіла Гусениця.

      – Можливо, ви сприймаєте це інакше, – зауважила Аліса, – але я знаю, що почуваю себе дуже неприємно.

      – Ти! – з презирством промовила Гусениця. – Хто ти така?

      Отже, вони знову повернулися до того, з чого починалася розмова. Алісу трохи дратувала манера Гусениці робити такі надто вже короткі зауваження, тому вона випросталася і дуже поважно заявила:

      – Гадаю, спершу ви повинні сказати мені, хто ви.

      – Чому? – запитала Гусениця.

      Це нове запитання знову загнало Алісу в безвихідь. Оскільки вона не могла придумати ніякого підхожого мотиву, а Гусениця, здавалося, була в дуже поганому гуморі, то вона рушила геть.

      – Вернись! – покликала її Гусениця. – Я маю сказати тобі щось важливе.

      Це вже подавало якусь надію, тому Аліса повернулася.

      – Тримай себе в руках, – сказала Гусениця.

      – Це все? – запитала Аліса, щосили намагаючись стримати свій гнів.

      – Ні, – відповіла Гусениця.

      Аліса подумала, що все одно їй нічого більше робити, то можна почекати, може, й справді вона почує щось путяще. Кілька хвилин Гусениця мовчки попихкувала кальян, нарешті підняла руку і вийняла її з рота, а потім заговорила:

      – Отже, ти вважаєш, що мінялася, так?

      – Боюся, що так, пані, – сказала Аліса. – Я неспроможна пригадати того, що колись знала… І я не буваю однакових розмірів навіть десять хвилин поспіль.

      – Не можеш пригадати чого саме? – допитувалася Гусениця.

      – Ну, я пробувала читати вірш «Хороша перепілонько», але вийшло щось зовсім не те! – відповіла Аліса дуже сумним голосом.

      – Прочитай «Ти старий, любий діду», – запропонувала Гусениця.

      Аліса згорнула руки і почала:

      – Ти старий, любий діду, – сказав молодик, —

           І волосся у тебе вже сиве,

      А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, —

           На твій вік це не дуже красиво.

      – Молодим, – мовив дід, – я боявсь

                                                                                           неспроста,

           Що це може відбитись на мізку,

      Та моя голова – я вже знаю – пуста,

           На