Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

заперечила Гусениця. Кілька хвилин панувала тиша.

      Першою заговорила Гусениця.

      – Якою завбільшки тобі хочеться бути? – запитала вона.

      – Та байдуже якого росту, – поквапливо відповіла Аліса, – аби не так часто мінятися, розумієте?

      – Я не розумію, – сказала Гусениця.

      Аліса промовчала. Ніколи в житті їй так настирливо не заперечували, і це починало її дратувати.

      – Зараз ти задоволена своїм зростом? – запитала Гусениця.

      – Бачите… мені б хотілося бути трішечки більшою, пані, якщо ви не проти, – почала Аліса. – Три дюйми – це такий нікчемний зріст!

      – Якраз це дуже гарний зріст! – сердито відрізала Гусениця, випростовуючись на повний зріст (вона сягала рівно три дюйми заввишки).

      – Але я не звикла до нього! – благала Аліса у розпачі. Про себе вона подумала: «Хотілося б мені, щоб ці створіння не так швидко ображалися!»

      – Поживеш – звикнеш, – запевнила Гусениця і знову засунула кальян до рота і почала попихкувати ним.

      Цього разу Аліса терпляче чекала, коли тій заманеться заговорити. За хвилину чи дві Гусениця вийняла люльку з рота, позіхнула разів зо два і потяглася. Потім вона злізла з гриба і поповзла в траву, кинувши на ходу:

      – Один бік зробить тебе більшою, другий – меншою.

      «Один бік чого? Другий бік чого?» – роздумувала Аліса.

      – Гриба, – пояснила Гусениця, ніби Аліса запитувала вголос, і за мить зникла з очей.

      З хвилину Аліса замислено дивилася на гриб, намагаючись з’ясувати, де в нього один бік, а де – другий. Це було не так легко, бо гриб був зовсім круглий. Проте вона нарешті обхопила гриб з обох боків, скільки сягали руки, і відламала по шматочку кожною рукою.

      – Але який з них який? – запитала вона себе і відкусила трішечки від шматочка в правій руці, щоб з’ясувати його дію. За мить вона відчула страшний удар під підборіддя – вона вдарилася об власну ногу.

      Ця раптова зміна дуже налякала її, і вона відчула, що не можна гаяти ні миті, бо продовжувала дуже швидко зменшуватися. Отже, вона зразу ж заходилася коло другого шматочка. Підборіддя у неї було так міцно притиснуте до ноги, що неможливо було розтулити рота. Зрештою їй вдалося зробити це і проковтнути крихітку від шматка в лівій руці.

* * *

      – Диви, моя голова нарешті вільна! – захоплено вигукнула Аліса. Але захоплення швидко змінилося занепокоєнням, коли вона виявила, що її плечі кудись зникли. Єдине, що вона побачила, коли глянула вниз, була довжелезна шия, яка здіймалася, мов стеблина, над морем зеленого листя, що простяглося далеко внизу.

      – Що це може бути за зелень? – дивувалася Аліса. – І куди поділися мої плечі? А ви, мої бідні рученята, чому я вас ніде не бачу? – Говорячи це, вона розмахувала руками в усі боки, але це викликало лише легеньке колихання далекого зеленого листя.

      Оскільки, здавалося, не було ніякої надії дотягтися руками до голови, вона спробувала нахилити голову до рук і була в захваті, коли переконалася, що її шия легко, мов гадюка, згинається в усі боки. Їй саме вдалося вигнути шию у вигляді граційного зигзага, і тільки що вона хотіла пірнути головою в листя, яке виявилося верхів’ями дерев, серед яких вона недавно блукала, як раптом різке