Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

старший від тебе», – а Аліса з цим не хотіла погоджуватися, не знаючи, скільки тому було років. А як Лорі рішуче відмовлявся назвати свій вік, то і розмовляти далі було нічого.

      Нарешті, Миша, яка, здавалося, мала серед присутніх деякий вплив, гукнула:

      – Посідайте всі і слухайте сюди. Я миттю обсушу вас!

      Усі до одного швиденько розсілися кружком, у центрі була Миша. Аліса не зводила з неї стурбованого погляду, бо відчувала, що неодмінно страшенно застудиться, якщо не обсушиться зразу ж.

      – Гм! – почала Миша з багатозначним виглядом. – Усі приготувалися? Зараз я викладатиму найсухіший матеріал. Тихше, будь ласка! «Вільгельм Завойовник, на боці якого стояв папа, швидко підкорив англійців, що були без керівників і звикли до узурпації та завоювань. Едвін і Моркар, графи Мерсійський та Нортумбрійський…»

      – Б-р-р! – буркнув Лорі, здригаючись від холоду.

      – Що вам? – звернулася до нього Миша, насупившись, але дуже ввічливо. – Ви щось сказали?

      – Я? Ні-ні! – поквапливо відповів Лорі.

      – Мені здалося, що саме ви, – сказала Миша. – Я продовжую. «Едвін та Моркар, графи Мерсійський та Нортумбрійський, виступили на його підтримку, і навіть Стіганд, патріот архі єпіскоп Кентерберійський, знаходив це потрібним…»

      – Знаходив що? – перепитала Качка.

      – «…знаходив це», – досить роздратовано відповіла Миша. – Ви, звичайно, знаєте, що таке «це»?

      – Я добре знаю, що таке це, коли знаходжу щось, – сказала Качка. – Найчастіше це буває жаба або черв’як. Мене цікавить, що знаходив архієпіскоп.

      Миша не звернула уваги на це питання і швидко продовжувала:

      – «…знаходив потрібним вийти з Едгаром Ателінгом назустріч Вільгельмові і вручити йому корону. Спочатку Вільгельм поводив себе стримано, але зарозумілість норманів…» Як ти почуваєш себе зараз, моя люба? – продовжувала вона, звертаючись до Аліси.

      – Мокрісінька, як і раніш, – сумно відповіла Аліса. – Мені здається, що від цього сухого матеріалу я зовсім не обсихаю.

      – В такому разі, – урочисто заговорив Індик, встаючи, – я вношу пропозицію перенести збори з метою негайного вжиття більш енергійних заходів для…

      – Говори по-людськи! – втрутилося Орля. – Я не знаю, що означає половина цих дивних слів, та ти, мабуть, і сам не знаєш… – І Орля опустило голову, ховаючи посмішку. Деякі птахи схвально захихикали.

      – Я тільки хотів сказати, – промовив Індик ображеним голосом, – що найкращим засобом обсушитися є політичні перегони.

      – А що воно таке – політичні перегони? – запитала Аліса.

      Її це мало цікавило, але Індик замовк з таким виглядом, ніби сподівався, що хтось мусить заговорити, а ніхто не виявив такого бажання.

      – Як вам сказати?.. – почав Індик. – Краще за все пояснити це на самій грі. – (Можливо, ви теж захочете погратися, тому я розповім, як Індик проводив гру.)

      Спочатку він позначив бігову доріжку, яка нагадувала коло («Точна форма не обов’язкова», – пояснив він),