Знайти Атлантиду. Подорож у безодню. Ігор Курус

короткої паузи запитав він аудиторію.

      – Таак! – повільно пронеслося аудиторією.

      – Підсумовуючи, можемо собі уявити, що на берегах допотопного Чорного моря на північному березі жили атланти, а на південному – доісторичні єгиптяни і предки шумерів, – знявши окуляри з носа, проголосив Іван Андрійович.

      – Деякі дослідники Атлантиди стверджують, що найдревнішою колонією цієї держави був, імовірно, доісторичний Єгипет. В такому випадку тодішні єгиптяни дуже добре знали про Атлантиду. Та, як бачимо, єгиптяни протягом тисячоліття кочували з Малої Азії до Північної Африки. Мабуть, багато інформації було втрачено. Але навіть якщо якісь відомості і збереглися в пам’яті тамтешніх єгиптян, то не думаю, що єгипетські фараони, створюючи нове царство у північній Африці, хотіли згадувати і говорити про своє рабське становище в минулому. Єгипетські правителі сповідували іншу концепцію: фараон – це посланець бога, а не раб атлантів! Можливо, навіть у своїх фараонах вони копіювали атлантів. Проте вони не змогли викреслити зі своєї пам’яті могутню цивілізацію, яку бачили. Тому й залишили лише короткі відомості про Атлантиду. Хоча тут також можна будувати припущення, але це не моя тема, – підсумував професор.

      – Тепер же нам залишилося зрозуміти останнє. Якщо Атлантида існувала на затоплених землях, то чому про неї так мало відомо? – вигукнув професор. В аудиторії панувала тиша. Професор вкотре показав на зображення затопленого Причорномор’я. Потім він змінив картинку і співставив її з малюнком, де було зображено територію заселення Трипільсько-кукутенської культури[17].

      – Зверніть увагу, друзі, якщо зіставити затоплену територію з землями, на яких ми знаходимо рештки Трипільсько-кукутенської культури, то побачимо, що вони здебільшого збігаються, – він указкою обмалював південну частину України від Румунії до Дніпра.

      – Тобто на місці, звідки вода відійшла після потопу, через 200-300 років з’явилася цивілізація, яка залишила нам безліч археологічних артефактів, – професор урочисто тицьнув указкою на частину лінійки, де великими буквами було написано слово «ТРИПІЛЛЯ».

      – Так, це Трипілля! – проголосив професор Войцеховський, – культура, яка існувала у північному Причорномор’ї в час, коли виникав доісторичний Єгипет. Культура, яка залишила по собі величезну кількість матеріальних артефактів. Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до нашої ери, яка розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії. Культура, яка майже зовсім не досліджена вченими світу! І це великий науковий парадокс, на який чомусь не звертають уваги дослідники! – професор у розпачі опустив руки і на хвилинку замовк.

      – Ми маємо не легенди і міфи! Ми маємо вцілілі рештки матеріальної культури! Усі археологічні знахідки підтверджують це. І це вже не гіпотеза! Це історичний факт, яким досі чомусь не зацікавилась ні світова ні, тим більше, українська наука!

      Така констатація факту з уст професора звучала й урочисто,

17

Археологічна культура часів енеоліту (8000–5000 рр. до н. е.), назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині; у зазначеній розширеній назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень, де також було знайдено сліди цієї культури.