Lustrum. Роберт Харрис

а приглушений галас їхніх розмов нагадував морський прибій. «Хтось читав закон популярів? Хтось говорив з Цезарем? Що скаже Цицерон?».

      Коли новий консул дістався свого помосту, я повернувся, аби подивитися, як ці люди – а багатьох з них я знав – займають свої місця на лавах. По праву руку від консульського крісла розташувалася фракція патриціїв – Катулл, Ізаурик, Гортензій та інші. По ліву руку зібрались ті, хто симпатизував популярам – на чолі з Цезарем та Крассом. Я спробував очима знайти Рулла – того, від чийого імені подали проєкт закону, – і побачив його поруч з рештою трибунів. Ще зовсім нещодавно він був одним з молодих франтів-мажорів, та тепер був одягнений як бідняк – і він навіть відпустив бороду, аби підкреслити цим свої симпатії до популярів. Далі я побачив Катіліну, який сидів на відведеній для преторів першій лаві. Він витягнув ноги та широко розкинув мускулисті руки. Обличчя його було похмурим і задуманим – нема жодного сумніву, думав він про те, що, якби не Цицерон, то саме він сидів би в цьому кріслі. Його фракція зайняла місця за ним – це були такі люди, як, наприклад, банкрут Сирій або неймовірно гладкий Касій Лонгін, який сам займав стільки місця, скільки відводилося для двох нормальних сенаторів.

      Мені було настільки цікаво, хто тут був присутній і як кожен з них поводився, що я відвів погляд від Цицерона – а коли знов повернувся до нього, то він зник. Я подумав, що, мабуть, хазяїн пішов надвір – інколи його нудило від хвилювання перед важливим виступом. Та коли я подивився за поміст, то побачив там його, невидимого для присутніх – він щось схвильовано обговорював з Гібридою. Він не відводив погляду від налитих кров’ю блакитних очей співрозмовника, правою рукою тримав його за плече, а лівою активно жестикулював. Гібрида не кваплячись кивав головою на знак згоди, ніби виражаючи цим, що розуміє, що йому говорить Цицерон. Нарешті на обличчі другого консула з’явилася посмішка. Цицерон його відпустив, вони потиснули одне одному руки, а потім залишили своє укриття. Гібрида повернувся на своє місце, а хазяїн швидко спитав мене, чи я взяв таблички з переписаним законом. Коли я відповів ствердно, він промовив:

      – Ну добре, тоді, мабуть, будемо починати.

      Я зайняв своє місце одразу під помостом, відкрив табличку, дістав стилус та підготувався робити першу стенограму засідання Сенату. Ще двоє службовців, яких я сам готував, розсілися в протилежних кутах зали, аби записати свою версію всього, що буде відбуватися: після засідання ми порівняємо наші записи та відтворимо повну стенограму засідання. Я й досі не мав жодної уяви про те, що збирається робити Цицерон. Я знав, що він багато днів присвятив тому, аби підготувати промову, яка була б спрямована на досягнення всезагального консенсусу – однак ця задача була настільки складною, що він викидав одну чернетку за іншою. Ніхто не взявся б передбачити його реакцію на поданий закон. Очікування було нестерпно напруженим. Коли Цицерон нарешті піднявся на свій поміст, всі