Останнє полювання. Жан-Кристоф Гранже

досі живий, значить, ваше життя нічого не варте».

      – Схоже, він був милим чоловіком.

      Графиня простягнула йому гвинтівку.

      – Дуже.

      Він погрався затвором і здивувався, як нечутно працює механізм. Ще одне диво майстерності.

      – Який калібр?

      – 270 «вінчестер».

      – Які патрони?

      – Я сама виготовляю їх у своїй майстерні.

      Ньєман підвів погляд.

      – Кулі з м’яким вістрям, – повела вона далі. – Я вставляю свинець спереду, власноруч відливши сплав для мідного покриття, залежно від дичини, на яку збираюся полювати. Ви не гірше за мене знаєте, що все залежить від рівняння «швидкість-відстань-матеріал-опір»…

      Ньєманові були дуже добре знайомі ці проблеми: свинцевий кінчик деформується при ударі й розплющується в «грибочок», передаючи енергію в тканини й викликаючи смерть. Але спершу куля має проникнути в плоть, а отже, її має вкривати шар міді, який пізніше розплавиться.

      – Рідко можна поговорити про це з жінкою.

      – Жінки тепер інакші, – сказала графиня, вдаючи зажурений вигляд.

      Вона забрала в нього рушницю й обережно поклала на місце.

      – Усе сходить нанівець, – додала вона, – навіть невігластво.

      – А оця? – запитав Ньєман, киваючи на верхню рушницю, антрацитовий карабін, у якого приціл, здавалося, був відлитий із того самого матеріалу – виглядало так, ніби всю гвинтівку вирізьбили з суцільного шматка чорного мармуру.

      – Цієї, – сказала вона, відступаючи на крок назад, – ніхто не торкається. Це була рушниця мого батька. Він був славетним стрільцем, який міг за двісті метрів влучити в око оленю.

      Ньєман кивнув головою на знак захвату, хоча сам умів набагато краще. Однак не час було хизуватися.

      Знадвору долинув шурхіт шин по гравію.

      – Приїхали мої кузени, – сказала Лаура, повертаючи голову. – Час сідати за стіл, правду кажучи.

      Гра слів була навмисною[26] – і графиня достатньо добре говорила французькою, щоб розумно її сформулювати. Вона ще раз пустотливо йому підморгнула.

      Ньєман спостерігав, як вона пішла величезною кімнатою до дверей. Він так і не міг зрозуміти, як тримати себе з цією жінкою.

      Вона мала б валятися у себе в спальні, накачавшись антидепресантами, а натомість походжала тут у вечірній сукні, клацаючи затворами рушниць, жартувала з ним, першокласно грала роль господині.

      Він відчував, що це її запрошення було обманкою. Вона вдавала, ніби приймає їх, знайомить із сім’єю, з родинними традиціями, але Ньєман був переконаний, що все якраз навпаки: вона приховувала від них найголовніше.

      Тут йому стиснуло шлунок від іншої думки. Така жінка не стала б сподіватися, що фліки знайдуть убивцю її брата. Вона збиралася самостійно вирахувати його й поквитатися.

      Так, вона не просто запросила їх на ночівлю, вона хотіла їх приспати.

      Тому що перегони розпочались. Перший, хто знайде вбивцю Юрґена, всадить йому кулю в серце.

      Правильну кулю.

      Як у пірші.

13

      Макс фон Ґаєрсберґ був

26

У французькій мові «сідати за стіл» означає ще й «викладати правду».