Смерть Юди. Роман Іваничук

саду вузькою вуличкою в долину річки Кедрон, що відділяла місто від Єлеонської гори й текла, пересихаючи, на схід до Мертвого моря, а на північ від неї стугоніла, спинаючись угору, важка брукована дорога до Іродової брами – першої з дванадцяти, які впускали до міста й випускали з нього синів дванадцятьох колін Ізраїля.

      Апостол Андрій, який походив з найвищого гебрейського коліна Леві, мав право перед дорогою, згідно з Торою, помолитися в цій брамі Господові й бути вислуханим, а ісраеліми, з колін нижчих, мусили шукати кожен свою; хто ж не знав, з якого він коліна, як це було з Томою, проходив крізь тринадцяту хвіртку як упосліджений і Богом забутий.

      Проте Тома пішов з Андрієм, щоб осінити й себе перед дорогою молитвою первозваного апостола, й коли Андрій творив молитву, вдивлявся в хатину Марка, де в ній під п’ятнадцятий день нісана[2] зібрались було апостоли на пасхальну вечерю. Вдивлявся і ще раз осмислював суть таємничого пасхального дійства, яке перемінило спосіб думання не одного лише Марка (котрий у ту ніч із завзятого фарисея став послідовником Христа), а й усього людства: Тайна вечеря примусила людей шукати нових святощів або ж глибше вникати в суть старих, заскорузлою мервою догматики пойнятих.

      …У середу, перед першим днем опрісноків, до Єрусалима напливло багатолюддя паломників на Пасху, що розпочиналася в п’ятницю, і злякався первосвященик Кайяфа, що на сам Песах[3] може вибухнути бунт народу проти синедріону, по-рабськи впокореного римському прокураторові Пілату, й очолить ребелію новоявлений месія, якому в пасхальну суботу натовп вигукував на вулицях Єрусалима хвалу, і сказав первосвященик на раді сімдесяти одного мужа: «Ліпше буде, коли один чоловік помре за народ, ніж мав би загинути весь люд», – не знав бо ще тоді Кайяфа, що разом із смертю Месії завершиться Старий Заповіт й упаде первосвященицька влада, а законодавцем Нового Заповіту стане розіп’ятий за людей мученик.

      Але вирок було оголошено, і сказав Ісус учням:

      – Ідіть у місто, і стріне вас чоловік, який нестиме збанок з водою. Йдіть за ним до його дому, там ми спожиємо пасхальне ягня.

      Учні пішли й зустріли чоловіка із збанком: був це Марко. Він завів Учителя й апостолів до своєї світлиці, застелив пасхальний стіл, поставив перед кожним чотири чаші вина, мацу й миски із шматками м’яса, притрушеного гіркою зеленню й тертим хріном.

      А сам пішов, не сів до столу, бо не вірив у Месію, і стояв у передсінні. Він не віритиме, коли Ісус розламає мацу й подасть шматки апостолам, коли надіп’є з першої обрядової чаші й на ритуальне запитання, яке виголосить наймолодший учень Йоан, – «Чим відрізняється ця ніч від інших ночей?» – відповість: «Тим, що востаннє п’ю із плоду виноградного». Марко не повірить і тоді, коли Христос виявить задуману Юдою зраду, і оголошення Євхаристії за третьою чашею теж не переконає Марка. Увірував він лише тоді, коли Ісус спорожнив четверту обрядову чашу й промовив:

      – Уже

2

 Березень-квітень.

3

 Пасха – вихід з неволі.