Смерть Юди. Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

долонями обличчя. Він плакав, я бачив; мабуть, це помітили апостоли й за свою ницість засоромилися; вони гуртом підійшли до Вчителя і обступили його колом.

      – Прости нам, равві, – мовив Петро, – ми діти нетямущі, просвіти нас.

      Ісус відняв долоні від лиця й поглянув на апостолів. Довго вдивлявся у кожного по черзі, тільки Тому поминув, і боляче стиснулося серце у дванадцятого апостола:

      «Учителю, я з них усіх найбільше тебе люблю за світлий твій розум, і все, що говориш, цікавить мене. Тільки я не можу повторювати за тобою завчене, бо кожну істину пробую на зуб; я ж не босяк, який нічого не має крім паразитарної віри в майбутній рай; я прагну віри діяльної, я вимагаю від проповідника гарантій обіцяного і готовий заплатити сповна за здійснення обіцянки – навіть життям».

      Тома не сказав цього, та Христос, видно, прочитав його думки, бо запитав апостолів:

      – Яких вам треба доказів, що я відновлю Царство Боже? Повіжте, на кого схожий син чоловічий, який те царство в собі має?

      – На ангела справедливого! – перший вихопився Петро, котрий завжди намагався говорити Ісусові приємні речі.

      – На філософа мудрого! – поквапився за ним Матей, ховаючи в бороду скептичну посмішку.

      – Ти син Бога живого, – сказав побожно Андрій Первозваний.

      Проте непроникливим зосталося Ісусове обличчя, не спокусили його похвали, і, глянувши на Тому, повторив запитання.

      – Ісусе, – сказав Тома, – на Бога ти схожий, як і всі ми, тільки мудрістю відрізняєшся від нас. А людину робить мудрим те, що Бога Богом, – пізнання.

      – Не твій я Господь, – сказав Ісус в задумі. – Ти давно вже випив із кипучого джерела, яке я виміряв.

      Потім обняв Тому рукою за спину, як колись під час знайомства, відвів убік і заговорив:

      – Не віруєш ти й далі в мене, Томо, проте я тебе не проганяю, бо твоє майбутнє переконання в моєму помазаництві встократ підсилить віру людей у мене, хоч і наречуть тебе Невірним… У моєму Назареті не вважають мене навіть за пророка, відцуралися й рідні, а що вже говорити про сусідів, які бачать у мені лише сина теслі… Чи я Син Божий? Ніхто мені цього не казав, не являвся мені Господь у полум’ї неопалимої купини, як Мойсеєві на Хориві. Я тільки відчуваю наближення Бога – чую його Слово. І те Слово, яке досі ніде й ніколи не звучало, я ношу в собі й мушу його сповістити людям – вірять вони чи ні. Я повинен виректи його до крихти, навіть якщо за це заплачу життям. Своє Слово міг вкласти Бог лише улюбленому синові, який заодно є сином чоловічим… О Томо, як тяжко носити на собі печать Месії, коли ти всього лише син теслі, і як тяжко випробовувати вартість слів Божих, щоб не вкралася в них олжа під виглядом істини!

      Пізно ввечері, коли Ісус заснув у наметі, апостоли напалися на Тому: що говорив йому Вчитель?

      Відповів Тома:

      – Якщо я повторю його слова, ви закидаєте мене камінням, та коли зробите це – з того каміння вибухне вогонь і спалить вас!

      Чужим я став серед апостолів,