Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторов

1843. Яготин

      Яготин.

      Батьку мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? Чи оставаться до якої пори, чи їхать до вас. Я щось не дуже ударяю на Академію, а в чужоземщині хочеться бути. Я тепер заробляю гроші (аж дивно, що вони мені йдуть в руки!), а заробивши, думаю чкурнуть, як Аполлон Ніколаєвич. Думаю, що так лучше, а може і помиляюсь. Порайте, будьте ласкаві! Якраз на Святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали о Ваничке. Єй-богу, і я заплакав, хоч я і не дуже сльозоточивий. Батечку мій! Пишіть до старої частенько, бо вона чита всяке ваше письмо, аж поки не получить другого. І це вся її радість. З плачем нарікає на меншого сина, що він до неї не їде. Перехрестила мене, поблагословила, і я пішов до брата вашого через улицю снідать, взявши у старенької цвіти оці. Навдивовижу і на радість вам посилаю, батьку мій!

      Од сентября я не бачився з Григорієм Степановичем, а побачуся швидко. Я тойді просив у вас вида, і як ви його прислали, то я його ще й не бачив. А тепер ось чого прошу. Коли побачите, що мені треба вернуться до вас, то, будьте ласкаві, пришліть ще на два місяця; а коли мені не треба вертаться в Академію, хоч мені й дуже хочеться, то пришліть, батьку мій, безсрочний атестат на ім’я Григорія Степановича. Страшно дивиться мені на грядущеє, бо воно погане. А тепер мені добре, дуже добре. Порайте, що мені робить. Коли не зберу грошей, щоб поїхать за границю, то зберу так, щоб приїхать в Академію, бо єй-богу, хочеться вчиться.

      Багато, багато треба б мені написать до вас, та ніколи, бо вже сідають, а я дописую. Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите.

      Щирий син ваш Т. Шевченко

      На звороті:

      В Яготин местечко, Пирятин[ского] уезда, Варваре Николаевне княжне Репниной, писать мне.

      1844

      31. О. В. Капніста до Т. Г. Шевченка

      18 січня 1844. Ковалівка

      18 января 1844, с. Ковалевка.

      Крайне сожалею, что не имел удовольствия видеться с Вами, любезный Тарас Григорьевич! 13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина. Но Вы проскользнули, як вьюн скризь вершу.

      Что ближе у меня на душе, о том поведаю Вам. Мне поручено просить Вас – не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом. Я знаю Вас и совершенно уверен, что Вы свято и ненарушимо это исполните. Не огорчитесь, добрый Тарас Григорьевич, моею откровенностию. Она не из дурного источника. Ежели вспомните мои слова, то признаете меня вправе говорить Вам с искренностию. Душа способна развиваться в истинно возвышенных чувствах. Эгоизм не должен иметь места между ими. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу, отзывающуюся в совести. Я считаю на твердость Вашего характера и думаю, что Вы исполните просьбу мою не для меня. Ежели Вы приняли ее с такою же искренностию и не огорчились ею, то Вы доставите мне душевное утешение, писавши мне о всем, что относится к успехам Вашим на поприще Вашем, о всем, что встретите Вы на пути жизни; будьте уверены,