Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторов

березня 1842. С.-Петербург

      С.-Петербург. 28 марта 1842 г.

      «Надрюковав, бодай йому очі повилазили», – отак ви скажете, як зачнете читать мої «Гайдамаки»; а що скажете, як прочитаєте, не знаю. Не лайте дуже, коли найдете що-небудь не до ладу, бо і написано і надрюковано навмання, – та я ще і досі не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна, і білети на «Гайдамаки». Коли маєте субскрибентів, то напишіть до мене швидче, бо вже тілько сто екземплярів осталось. Та якби ви не поліновались прислать мені свої сочиненія хоч півекземпляра, так – на пам’ять, то велике спасибі вам сказав би.

      Т. Шевченко.

      Поцілуйте любого Гулака-Артемовського і отдайте йому книжку, а другу не цілуючи отдайте Корсуну.

      15. Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка

      29 квітня 1842. Основа

      29 апреля [18]42. Основа.

      Милий і добрий мій паночку Тарас Григорович.

      Ну, вже так що порадували Ви нас своїми «Гайдамаками»! Я ж кажу: читаєш та й облизуєшся. Якраз к Великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз і розіслав по рукам. Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишіте ж, паничу, у усю руку; напишіте нам ще таке, дайте віддохнути від московських брехень, що читаєш-читаєш та або заснеш гарненько, або на животі затошнить, а на зуби паде оскома, що три дні не хочеться дивиться на книжку. Артемовський сам хоті[в до Вас п]исати – і не збреше, напише, [бо дуже похваляє. Кор]суна після того не ба[чив]. …після такого добра.

      Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: «Нехай книжки пришлеть». Бісова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки – овва! Записалося у мене душ з п’ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю Вам, певно, вишлю. Писав і про «Богдана» Є. П. Гребінки. Кажуть, давай, кажуть, книжки – тоді і гроші. А де він? Вже я писав-писав до нього – знай мовчить, так я і годі сказав. Може, сердиться за що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у їх віру уступив. А спитайте його від мене, коли побачите: що він дума?

      Послав би я, батечку, Вам і десять своїх книжок, так нема їх у мене. Усі у москалів: ні грошей, ні книжок не бачу. Обдурили добре. Коли хочете, то от писулька: по ній дадуть Вам.

      Пишіте ж, пишіте ще, потішайте наші душі таким смашним, та «Гайдамаків» шліть до мене, я Вам грошики вишлю. Та не розлюбляйте щиро Ва[с] кохаючого

      [Григорія Квітку].

      Сейчас прочитал Евгения Па[влович]а «Сеню», и мы обое с женою хохотали очень. Чудесна штука.

      «Утопленницу» Вашу і усе гарнеє получили, як треба. Буде у «Молодику», нашому альманасі.

      16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка

      2 травня 1842. Харків

      Харьков, 2-го мая 1842.

      Брате! (Чи можна тебе так звать?). Бо я тебе полюбив, дуже полюбив – так, як брата, та ні, ще більш, – як того, хто первий заспівав про ту славу козацькую, що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Україні, над котрими орел чорний сторожем літає – не так, як кавун у спасівку, та хіба тільки й є, що кавуни на нашій Україні