Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Бургундського, жодна людина не наважувалася назвати його байстрюком.

      За два із половиною роки після подій на мосту Монтеро, попри зусилля королеви Йоланди, дофін, змалку привчений до участі у справах політичних, засіданнях парламентів, до листування із європейськими дворами та магістратами міст, почав поступово уникати відповідальності. Найближчі друзі принца – Луї та Рене Анжу, Жан Дюнуа, Рауль де Вандом – перш за все товариші у його розвагах: танцях, співах, маскарадах, бенкетах, грі у кості, залицяннях до легковажних та гарних, як ляльки, придворних дам, що спритно підбирають спідниці. Зрідка бували й лови, бо його високість не надто полюбляє полювання – це мимоволі нагадує йому про засідку та вбивство герцога Бургундського. У тих заняттях дуже мало місця та часу для державних справ чи ведення воєнних дій.

      Як справжній Валуа, дофін успадкував згубну кров та скаженість бажань. Проте дами, що припали до вподоби його високості, можуть просити лише коштовні подарунки та землі, до впливу на справи державні їх не допускають. Після Великодня в квітні принц одружився із Марі Анжуйською. Та на свою доньку королева Йоланда не покладала великих надій – для впливу на принца потрібна жінка мудріша та вродливіша. Жінка, яка здатна на дещо більше, ніж увесь час виказувати покору та вимушено сипати лестощами, себто жінка, яка може вселити впевненість у власних силах у його ніжне серце. Більших сподівань, аніж народження законних спадкоємців, на побожну принцесу Марі не покладають. Владу політичну при дворі дофіна мають лише ті, хто з дитинства був із принцом та залишився у найбільших випробуваннях, – Тангі дю Шатель, Жан Луве, Робер де Масон, Гійом д’Авогур, П’єр де Жіак – старі арманьяки та анжуйці з оточення королеви Йоланди. Або ж молоде покоління сеньйорів, чиї батьки та старші брати загинули чи були полонені під Азенкуром, – Жан де Дюнуа та Рауль де Вандом. З дофіном і молодший брат герцога Бретонського, Рішар д’Етан, вірний королівським лілеям, попри політичні маневри старшого брата. Незважаючи на войовничість найближчих радників, дофін із часів угоди в Труа виказує мало рішучості та прагнення вести війну. А дії його капітанів часто-густо розрізнені, неузгоджені та відчайдушні. Інколи це приносить результат, інколи – лише втрати. Англійців таке ведення війни скоріше дратує, як дії нормандських рутьєрів, вони так само безжально карають на горло тих, хто потратив до їхніх рук.

      Двір дофіна за звичкою продовжував витрачати величезні кошти: сукня придворної дами могла коштувати тижневого утримання чималого гарнізону, а дорогоцінне каміння на поясі фаворита короля – цілої воєнної кампанії. Борги принца зростали з кожним днем, а в скарбниці гуляв вітер. Війна – дороге задоволення, а війна на два фронти схожа на фінансове самогубство. Усе при дворі дихає брехнею, діряві кишені старанно прикривають золотим гаптуванням, родинні замки перезакладаються знов і знов, аби здивувати придворних новим убранням, приголомшливими розвагами, вишуканою їжею чи витонченим