Визволення. Роман мілин. Джозеф Конрад

мить злякало його, і він міцно схопився за кільце дверей каюти.

      Голос Шоу, що пролунав коло самісінького його вуха, розігнав ці неспокійні думки.

      – О! Це ви, пане. Таки вийшли, – сказав повільно помічник капітана. – Виявляється, що нам доведеться взяти вас на буксир. З усіх чудних інцидентів цей найдивовижніший. Човен закрадається до вас із безвісті й раптом виявляється довгоочікуваним другом! Ви, мабуть, один із тих друзів, що їх шкіпер мав зустріти десь тут. Чи не вас часом? Я більше знаю, ніж ви гадаєте. Ми їдемо до… Ну, кажіть же… їдемо… гм, гм… Ви ж знаєте?

      – Так. Я знаю. А ви? – невинно спитав Картер.

      Шоу на хвилину замовк.

      – Де шкіпер? – запитав він нарешті.

      – Він, немов скам’янілий, сидить там унизу. Де мій човен?

      – Ваш човен теліпається за кормою. А ви, на мою думку, так само неотесаний, як і зрадливий. Так само.

      Картер рушив до гакаборта, але раптом натрапив на когось, хто метнувся вбік. Йому здалося, що ця ніч може довести когось до божевілля і той трахне його по голові, якщо він тільки в силі буде підняти лома. Картер зовсім роздратувався і голосно сказав, звертаючись до Шоу:

      – А я думаю, що вам із вашим шкіпером поганенький кінець прийде.

      – Я гадав, що ви вже у своєму човні, – хіба роздумали? – спитав біля нього низьким голосом Лінгард.

      Картер навпомацки пішов уздовж поруччя й налапав мотуз, що, здавалося, сам собою тягся в темряву. Він гукнув до човна й одразу ж почув хлюпання води біля прови, бо човен швидко підтягли до судна. Потім перехилився через бильця й нараз зник, наче впав у безодню. Лінгард ледве розібрав слова:

      – Лови мене за ногу, Джоне.

      З човна долинули глухі звуки та якийсь голос відказав:

      – Єсть.

      – Тримайтесь далі від підзору[23], – застережливо скавав Лінгард. – Бриг може взяти хід назад, якщо шквал не вдарить на нього зразу.

      – Добре, я подбаю, – почулася відповідь із води.

      Лінгард підійшов до лівого борту, пильно подивився в чорну купу низьких хмар і наказав:

      – Підбрасопте[24] для лівого галсу[25], містере Шоу.

      Тривожний і тужливий звук, схожий на зітхання якоїсь величезної тварини, пролунав над високими щоглами непорушного брига. Звук усе дужчав, потім на мить стих, і натягнута снасть брига жалібно забриніла, вторячи погрозливому гурчанню вітру. Поволі великі й довгі хвилі вкрили поверхню води. За хвилину щось величезне й неспокійне вискочило з темряви на море, розбурхуючи на ньому синясту піну. Перша хвиля шквалу обдала бриг колючим дощем і бризками. Наче переможене дужим приступом, судно на мить застигло на місці, здригаючись від вершечків щогл до кіля, а в темній височині несамовито тіпалися й лопотіли вітрила. Нараз обидва марселі надулися з подвійним гарматним пострілом, і бриг похилився набік. Шоу з усього маху впав на люк, а Лінгард, схопившись за бильця з надвітряного боку, відчув, як судно рванулося вперед. Палуба вирівнялась,

23

Підзір – корпус корабля, нижче від борту й вище від кіля.

24

Брасопити – набирати парусів для повного ходу.

25

Галс – напрямок.