Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа. Андрис Лагздукалнс

Валіньї.

      Ось це дійсно було для неї головним. Це був реальний шанс, заявити про себе. Шанс стати двома ногами на першу сходинку, що вела на п’єдестал світового визнання.

      Від перспективи, три місяця наживу спілкуватися й працювати разом з майстром пера, та ще при цьому жити в центрі Франції у «Долині Замків», у Льольки перехопило подих, а внизу живота «запурхали метелики».

      Після сімейної наради, що відбулася на кухні, як зазвичай з пивом й креветками, за наполяганням Марго, в оточенні дівчини з'явилася літня жінка – у минулому літературний редактор одного з найбільших видавництв УРСР, а потім України. Людмила Сергіївна вийшовши на пенсію підробляла коректурою та правкою текстів для студентів університету. Отримуючи додатковий дохід до мізерної пенсії, якою за гідну працю її нагородила держава, вона із задоволенням витрачала його на правнуків. Колишня Главлітред зраділа цій роботі та з завзятістю взялася за справу.

      Людмила Сергіївна була сувора, прискіплива й педантична – немов старшина в Роті Почесної варти.

      Наступного дня після їхнього знайомства, з самого ранку (до того ще й у неділю), Людмила Сергіївна відвідала майбутню літературну зірку вдома. Не звертаючи уваги на напівсонну та неодягнену Льольку, яка після бурхливої суботньої ночі, проведеної з Дашкою та Марго в нічному клубі, вешталася кімнатами в пошуках одягу та «чого б випити, щоб голова не боліла», вона пройшла на кухню. Та не минуло й двадцяти хвилин, а «Люся», як охрестила для себе редактора Льолька, змусила дівчину випити п'ятдесят грамів горілки і велику чашку гарячого курячого бульйону з яйцем, солоного та гострого, немов грузинська аджика. Від такої дози «ліків» Льолька миттєво спітніла та відправилася під душ.

      Коли остаточно прийшовши до тями, вона вийшла з ванної кімнати, одягнувши темно-синій з золотими драконами шовковий халат, її чекала роздрукована на принтері докладна інструкція. Вирок, винесений Люсею, був суворий – від трьох з половиною до п'яти тисяч слів на день, щоденна відправка тексту на редагування й ввечері того ж дня виправлення недоліків.

      – Дівчинка моя. Я свого часу мала щастя співпрацювати з Олесем Гончаром, Павлом Загребельним, з Валентином Пікулем та Юліаном Семеновим. Ти володієш безсумнівним талантом, тому за три місяці ми створимо детективний роман, який допоможе тобі виграти конкурс і почати шлях до вершини літературного Олімпу. За ті гроші, які мені платить Маргарита, я на шматочки розіб'юся, але допоможу тобі стати письменницею-початківцем. Якщо буде на те воля Божа, то я й надалі із задоволенням буду допомагати тобі на цій нелегкій ниві, яка вимагає певної частки жертовності, втім, як і всякий талант. А таланту тобі не позичати. Я переглянула твої труди й нотатки – це чудово. Повір мені, я рідко помиляюся. Але…

      Жінка дістала з позолоченого портсигара тонку цигарку й, чиркнувши коліщатком елегантної запальнички «Зипо», запалила. Примружившись, вона трохи поміркувала. А потім продовжила