Кандід: Філософські повісті (збірник). Вольтер

рівноваги. Здивований купець почав дивитися на нього іншими очима. Задіґ, бачачи, що збудив його цікавість, подвоїв її, пояснивши йому чимало речей, що не чужі були його торгівлі: різну вагу металів і краму рівної місткості, властивості багатьох корисних тварин і способи зробити корисних з некорисних – словом, він видався Сетоку справжнім мудрецем. Сеток віддав йому перевагу перед товаришем, якого так шанував. Він добре з ним поводився, про що згодом не пожалкував.

      Приїхавши до свого племені, Сеток почав з того, що став вимагати п'ятсот унцій срібла з одного єврея, якому дав їх при двох свідках; але обидва свідки померли, і єврей, якого не могли викрити, привласнив купцеве срібло, дякуючи Богові за те, що він дав йому змогу ошукати араба. Сеток поділився своїм лихом із Задіґом, що став йому за порадника.

      – У якому місці, – спитав Задіґ, – передали ви ваші п'ятсот унцій цьому невірному?

      – На широкому камені, – відповів купець, – що біля гори Хорив.

      – Яка вдача у вашого боржника? – спитав Задіґ.

      – Шахрайська вдача, – відповів Сеток.

      – Ні, я питаю вас, чи він людина жвава, чи флегматична, обережна чи нерозсудлива.

      – З усіх поганих платників, яких я знаю, – сказав Сеток, – це найжвавіший.

      – Гаразд! – сказав Задіґ. – Дозвольте, щоб я оскаржив вашу справу перед судом.

      Справді він викликав єврея до трибуналу й так сказав судді:

      – Подушко на троні справедливості! Я маю ім'ям мого господаря позивати з цього чоловіка п'ятсот унцій срібла, яких він не хоче повернути.

      – Є у вас свідки? – спитав суддя.

      – Ні, вони померли, але лишився широкий камінь, на якому відраховано срібло, і коли б ваша величність дозволили послати по цей камінь, я сподіваюся, що він буде свідчити про це; ми, я і єврей, лишимося тут, чекаючи, поки принесуть камінь; по камінь я пошлю коштом Сетока, мого господаря.

      – Охоче, – відповів суддя.

      І почав розглядати інші справи.

      Наприкінці аудієнції суддя спитав у Задіґа:

      – Ну що ж, вашого каменя ще нема?

      Єврей, сміючись, відповів:

      – Навіть якщо ваша величність залишиться тут до завтра, все одно каменя ще не буде: він більше як за шість миль звідси, й треба п'ятнадцять людей, щоб його зрушити з місця.

      – Гаразд, – скрикнув Задіґ, – я ж говорив вам, що камінь принесе свідоцтво: раз цей чоловік знав, де він є, значить, він зізнався, що це на ньому відраховано гроші.

      Спантеличений єврей мусив швидко в усьому зізнатися. Суддя постановив, щоб, доки він поверне п'ятсот унцій, його прив'язали до каменя і не давали пити і їсти. Гроші невдовзі було виплачено.

      Відтоді Задіґ і камінь були в Аравії у великій славі.

      Розділ одинадцятий

      Вогнище

      У захваті Сеток зробив з раба свого близького друга. Він не міг на нього гніватися, як колись цар Вавилона, а Задіґ був щасливий, що Сеток не має дружини. Він побачив, що його господар має природний нахил до добра,