Кандід: Філософські повісті (збірник). Вольтер

напарфумилася, одягла своє найбагатше і найшляхетніше убрання і пішла просити таємної аудієнції в головного жерця зірок. Опинившися перед цим шановним старим, вона сказала йому:

      – Старший сину великого Ведмедя, брате Бика, двоюрідний брате великого Собаки (це були титули цього первосвященика), я прийшла викласти вам свої сумніви. Я дуже боюся, що вчинила великий гріх, не спаливши себе на одному вогнищі з моїм любим чоловіком: справді, що маю я зберігати? Тлінне, вже зовсім змарніле тіло? – Кажучи це, вона витягла з довгих рукавів сліпучо-білі й прегарної форми голі руки. – Бачите, – сказала вона, – як мало воно варте!

      Первосвященик визнав у серці своєму, що варте воно багато чого: очі його говорили це, а вуста підтверджували. Він присягався, що за своє життя він не бачив таких гарних рук.

      – Леле! – сказала йому вдова. – Може, руки й не такі погані, як інше, але ви погодитеся зі мною, що груди не варті мого піклування.

      Тут вона показала йому найкращі груди, які тільки створила природа: трояндовий пуп'янок на яблуці зі слонової кістки поруч із ними скидався б хіба на марену серед самшиту, а біле ягнятко щойно після обмивання здавалося б жовто-брунатним. Ця шия, ці великі чорні очі, що млосно сяяли ніжним і м'яким вогнем, ці щоки, на яких найкращий пурпур мішався з білістю найчистішого молока, ніс, що не скидався на башту з гори Лівану,[102] губи, як дві коралові оправи, що ховали найкращі перли Арабського моря, – усе це вкупі призвело старого до того, що він гадав, ніби йому двадцять років. Він пробелькотав їй ніжне признання. Альмона, бачачи, що він палає, попросила в нього помилування Задіґа.

      – На жаль, люба моя дамо, – сказав він їй, – навіть якщо я погоджуся помилувати його, моє прощення нічого не дасть; треба, щоб його підписали три інші мої товариші.

      – Підпишіть усе-таки, – сказала Альмона.

      – Та залюбки, – сказав жрець, – з умовою, що ваша прихильність становитиме ціну моєї поблажливості.

      – Ви робите мені багато честі, – сказала Альмона. – Тільки будьте такі любі, прийдіть до мене в кімнату після заходу сонця, коли над обрієм зійде блискуча зірка Шет; ви застанете мене на трояндового кольору софі й скористаєтеся, як зможете, з вашої служниці.

      Тут вона вийшла, забравши із собою підпис, і залишила старого, повного кохання й зневіри щодо своїх сил. Решту дня він купався, пив настоянки на цейлонській кориці й дорогоцінних прянощах Тідору й Тернату[103] й нетерпляче чекав, коли з'явиться зірка Шет.

      Тим часом прегарна Альмона пішла до другого первосвященика. Той запевнив її, що сонце, місяць і всі вогні небесні є тільки облудними вогниками в порівнянні з її вродою. Вона попросила в нього тієї самої ласки й запропонувала сплатити її вартість. Вона перемогла й призначила побачення другому первосвященикові, коли зійде зірка Альдженіб. Звідти вона пішла до третього й четвертого жерця, скрізь отримувала підписи і від зірки й до зірки призначала побачення. Потім вона повідомила суддів, щоб прийшли до неї в дуже важливій справі. Вони прийшли, вона

102

Тут Вольтер імітує стиль однієї з книг Біблії – «Пісні пісень» (VII, 5)

103

Тідор і Тернат – острови із групи Молуккських островів у Тихому океані