Кандід: Філософські повісті (збірник). Вольтер

тією самою мірою, що й на острах. Його головний талан полягав у тому, що він умів з'ясовувати істину, тоді як переважно всі люди намагаються її затьмарити. З перших же днів свого порядкування він почав користуватися з цього талану.

      Один визначний вавилонський купець помер в Індії; своїми спадкоємцями він зробив двох синів з тим, що вони одержать рівні частки по тому, як віддадуть заміж свою сестру. Та він полишив ще подарунок у тридцять тисяч золотих монет тому з двох синів, про якого вирішать, що той більше його любить. Старший збудував йому гробницю, другий додав частину своєї спадщини до сестриного посагу. Всі говорили: «Старший більше любить свого батька, а менший – любить свою сестру, отже, це старшому належать тридцять тисяч золотих». Задіґ звелів привести їх обох по черзі. Старшому він сказав:

      – Ваш батько не помер, він одужав і повертається до Вавилона.

      – Хвала Богові! – відповів молодик. – Тільки ця гробниця коштувала мені дорогенько.

      Потім Задіґ сказав те саме меншому.

      – Хвала Богові, – відповів той. – Я поверну батькові все, що маю, але хотів би, щоб він лишив сестрі те, що я їй дав.

      – Нічого ви не повернете, – сказав Задіґ, – а ще одержите тридцять тисяч золотих, бо ви дужче любите свого батька.

      Одна дуже багата дівчина дала двом магам обіцянку одружитися і по тому, як кілька місяців брала уроки в одного й другого, вона побачила, що вагітна. Ті обидва хотіли з нею одружитися.

      – Я візьму за чоловіка того з двох, – сказала вона, – хто дав мені можливість подарувати імперії громадянина.

      – Це я зробив цей прекрасний вчинок, – сказав один.

      – Це я маю таку заслугу, – сказав другий.

      – Гаразд, – відповіла вона, – я визнаю за батька дитини того, хто зможе дати їй краще виховання.

      Вона народила сина. Кожен із магів хотів його виховувати. Із справою подалися до Задіґа. Він звелів прийти обом магам.

      – Чого навчатимеш ти свого вихованця? – опитав він першого.

      – Я навчу його, – сказав учений, – восьми частин красномовства,[74] діалектики, астрології, демономанії;[75] поясню, що таке субстанція й випадок,[76] абстрактне й конкретне, монади й неперевизначена гармонія.[77]

      – А я, – сказав другий, – дбатиму, щоб він був справедливий і гідний мати друзів.

      Задіґ виголосив:

      – Чи ти батько дитині, чи ні, – але ти одружишся з матір'ю.

      Весь час до королівського двору надходили скарги на правителя Мідії[78] на ім'я Іракс. То був великий пан, по суті непоганий, але зіпсований від пихи.

      Він рідко терпів, щоб йому радили, і ніколи – щоб перечили. Павичі не такі чваньковиті, голуби не такі сласні, черепахи не такі ледачі; він живився тільки брехливою славою та облудними розвагами. Задіґ постановив його виправити. Він надіслав до нього від імені царя одного майстра з музики з двадцятьма співаками й двадцятьма чотирма скрипалями, одного майстра зі страв з шістьма кухарями й чотирьох камергерів,

74

Йдеться про вісім частин мови, які розрізняються у теоретичній граматиці.

75

Демономанія – тут богословська наука про злих духів

76

Субстанція й випадок – терміни середньовічної схоластики, субстанція – незмінна сутність речей, випадок (акциденція) – змінне, те, що переходить.

77

Монади й неперевизначена гармонія – поняття філософи Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646–1716), над якими кепкує Вольтер, переглянувши своє ставлення до поглядів німецького філософа.

78

Мідія – історична область у південно-західній частині Іранського нагір'я. В середині 70-х років VII ст. – середині VI ст. до Р. X. тут існувало однойменне царство, кордони якого в період розквіту сягали далеко за межі історичної області.