Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

в дорожньому одязі, з сумкою через плече, обережно входить з лівого боку.

      Йоган. Лоно!

      Лона (швидко обертаючись). Що? Ти повернувся? Йоган. Залишається ще кілька хвилин. Я хочу ще раз побачитися з нею. Не можна нам так розлучитись.

      Марта і Діна входять з лівого боку, обидві в пальтах, а у Діни, крім того, в руках саквояж.

      Діна. За ним! За ним!

      Марта. Так, так, за ним, Діно!

      Діна. Але ж він тут!

      Йоган. Діно!

      Діна. Візьміть мене з собою!

      Йоган. Як?…

      Лона. Ти зважилась?

      Діна. Так, візьміть мене з собою. Той, інший, написав мені, повідомив, що сьогодні об'явить усім.

      Йоган. Діно, ви його не любите?

      Діна. Ніколи я не любила цього чоловіка. Я кинусь у фіорд, якщо стану його нареченою. О, як він мене вчора принизив своїми пихатими промовами! Як дав відчути свою поблажливість і мою нікчемність! Ні!.. Не треба мені більше поблажливості. Геть звідси! Можна мені з вами?

      Йоган. Так, так… тисячу раз так!

      Д і н а. Я недовго вас обтяжуватиму. Тільки б добратись туди… Та ще коли трохи допоможете мені влаштуватись на самому початку…

      Йоган. Ура! Не бійтеся! Все уладнається, Діно.

      Лона (вказуючи на двері кабінету). Цить, тихше, тихше!

      Йоган. Діно!.. Я вас на руках понесу!

      Д і н а. Ні, цього я вам не дозволю. Я хочу сама прокласти собі шлях. І там мені це вдасться. Тільки б вирватися звідси! Ах, ці дами!.. Ви не знаєте!.. Вони теж написали мені сьогодні… Умовляли мене цінити щастя, яке мені випало, пояснювали, яку великодушність він виявив. Обіцяли завжди пильнувати мене, щоб я була гідна цього всього. Мене жах бере, як подумаю про всю цю благонравність!

      Йоган. Скажіть мені, Діно, ви тільки через це й хочете їхати? А я для вас нічого не означаю?

      Діна. Ні, Йогане, ви для мене найдорожчий на світі.

      Йоган. О Діно!

      Діна. Усі кажуть, що я повинна вас ненавидіти і зневажати, що це мій обов'язок, але я не розумію, чому це я повинна, і ніколи не зрозумію.

      Лона. І не треба, дитино моя!

      Mарта. І не треба. А треба вийти за нього заміж.

      Йоган. Так, так!

      Лона. Що? Ну, дай я розцілую тебе, Марто! Цього я від тебе не сподівалась.

      Марта. Ще б пак! Я й сама цього не сподівалась. Але колись же мусив статися в мені цей перелом. О, як нас калічать усі оці забобони і звичаї! Повстань проти них, Діно! Виходь за нього заміж. Хай станеться хоч що-небудь наперекір усім цим правилам і звичаям!

      Йоган. Що ви скажете, Діно?

      Діна. Так, я хочу бути вашою дружиною.

      Йоган. Діно!

      Діна. Але спочатку я хочу попрацювати, добитись чого-небудь, бути чимось сама по собі, ось як ви. Я не хочу бути якоюсь річчю, яку беруть.

      Лона. Правильно, так і повинно бути!

      Йоган. Добре, я буду чекати і сподіватись…

      Лона. І дочекаєшся свого, хлопче! А тепер час на корабель!

      Йоган. Так, на корабель! Ах, Лоно, сестро дорога, ще одне слово… (Відводить її в глиб сцени і жваво про щось розмовляє з нею.)

      Марта. Діно, щаслива… дай поглянути на тебе, поцілувати тебе ще раз… востаннє!

      Діна. Ні, не