Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

сказати, що не всі вони уціліють, працюючи там?

      Рерлун. На жаль, це, мабуть, так і є.

      Бернік. Ну от. Така людина, отже, наперед знає, що її підприємство вимагатиме з часом людських жертв. Але це підприємство має на меті громадську користь. Кожна принесена жертва, безсумнівно, окупиться добробутом сотень людей.

      Рерлун. А, це ви про залізницю? Тут теж попереду чимало небезпечної праці… виймання ґрунту, вибухи і таке інше.

      Бернік. Так, так, про залізницю… Звичайно, з проведенням залізниці тут заведуться фабрики, відкриються рудники. Та чи не вважаєте ви все-таки…

      Рерлун. Любий пане консул, ви надто вже совісні. По-моєму, якщо ви покладетесь на волю провидіння…

      Бернік. Так, так, звичайно, провидіння…

      Рерлун…то вам нічого буде собі закинути. Будуйте собі з Богом свою залізницю.

      Бернік. А коли взяти особливий випадок. Припустімо, треба провести вибух у небезпечному місці; від цього вибуху залежить все будівництво. І, припустімо, інженер знає, що робітник, який підірве міну, заплатить за це життям… А підірвати її все-таки треба, значить, інженер мусить послати робітника…

      Рерлун. Гм…

      Бернік. Знаю, що ви хочете сказати! Хай інженер сам візьме запалений гніт і йде підірвати міну, – це буде подвиг! Але ж так не робиться. Значить, він пожертвує робітником.

      Рерлун. Ні один з наших інженерів цього не зробить.

      Бернік. Але у великих країнах жоден інженер не замислився б над цим.

      Рерлун. У великих країнах – мабуть. Суспільство в цих країнах до того зіпсуте й безсовісне…

      Бернік. Ну, воно робить і чимало добра.

      Рерлун. Від кого я це чую? Ви завжди…

      Бернік. У великих країнах людина має більший простір, більші можливості попрацювати для суспільного добра. Там не бояться жертв заради величної справи. А тут тебе по руках і по ногах обплутують всілякі забобони, різні дріб'язкові міркування…

      Рерлун. Хіба людське життя… дріб'язкове міркування?

      Бернік. Авжеж, коли це одиничне людське життя заважає добробуту тисяч.

      Рерлун. Але ж ви берете зовсім неможливий випадок, пане консул! Я вас сьогодні рішуче не розумію. І ви ще посилаєтесь на великі країни. О, там! Яка там ціна людського життя! Там ризикують живими людьми, як капіталами. У нас, сподіваюсь, прийнятий інший, більш моральний погляд на речі. Візьміть ви шановних наших судновласників. Назвіть мені хоч одного, який з мерзенної користі пожертвував би бодай одним людським життям. І пригадайте потім цих шахраїв з великих країн, які, не вагаючись, з користі пускають в море справжні плавучі гроби.

      Бернік. Я не кажу про непридатні судна!

      Рерлун. А я кажу про них, пане консул.

      Бернік. Але навіщо ж? Це до справи не стосується… Ох, оці боягузливі дріб'язкові міркування! Що, якби одному з наших генералів довелось послати свій загін в огонь і покласти його весь на місці, – він би потім жодної ночі не заснув спокійно! Не так в інших місцях. Послухали б ви, що він розповідає…

      Рерлун. Він? Хто? Американець?

      Бернік. Еге ж. Послухали б ви, як у них в Америці…

      Рерлун. Він тут? Чом ви мені