Хотин. Ю. В. Сорока

з'єднатися з твоїми непереможними воїнами.

      – Добре, візирю. Але це вже не суттєво. Ляхистан не має чим нас зустрічати. Перед нами жалюгідна купка гяурів, які не спинять мене ні на день.

      – О, це так, рука пророка, хай Аллах продовжить твої дні. Але…

      – Що означає «але»? – зневажливо подивився на Гусейна султан.

      – До Ходкевича підходять козаки…

      – Хіба це має значення для моїх вояків? Ми зметемо мерзенних грабіжників, як воля Аллаха змітає невірних, перетворюючи їх на прах.

      – Я не маю сумнівів у цьому, володарю. Однак хотів би попередити, що вони досвідчені воїни…

      – Не розумію тебе, Гусейн-пашо, – різко перебив візиря Осман, – ти ділишся зі мною власним страхом?

      – О, ні!

      – Як ні, то я волів би не чути таких речей. Воїни мають вірити у свою силу. І віру цю повинен вселяти в них ти! То цим і займайся. Щоби розвіяти твої страхи, оголосити у війську від мого імені: за кожну голову козака я платитиму по п'ятдесят золотих. – Осман засміявся власній вигадці. – От тоді й побачимо, як довго носитимуть гяури свої непотрібні голови!

      – Мудрість падишаха нескінченна, як плин часу! – зігнувся в черговому поклоні Гусейн-паша. У напівприкритих повіками очах він ховав образу, що виникла після звинувачень у браку хоробрості. – Я готовий віддати життя за тебе, о володарю!

      – Поки залиши його. Що ще?

      – Нічого гідного твоїх вух, сонцесяйний. Деякі труднощі, які виникли у війську, ми, слуги твої, владнали владою, дарованою нам тобою.

      – Які ще труднощі?

      – О, дрібниці. Були сутички між болгарами й черкесами. Ці нікчемні тварюки посміли порушувати єдність у війську. Їх покарано.

      – Так! Не зрозумів! Розповідай!

      – Черкеси накинулися на болгар за те, що ті не послухали муедзина і не пішли до намазу. В сутичці загинуло півтори сотні аскерів.

      – Шайтан! Чому я дізнаюся про все останній? Ви владнали все?

      – Падишах може не турбуватися. З тих загонів страчено кожного десятого. Решті призначено по п'ятдесят ударів батогом. Я думаю, це їх заспокоїть.

      – Гяури! Вони сміють порушувати спокій у війську! Шайтан!

      – Якщо падишах послухає ради раба свого, я радив би не звертати на це уваги. Ми пошлемо невірних у перших рядах, коли почнеться бойовище. На їхніх спинах славні воїни ісламу отримають безкровну перемогу.

      – Гаразд. Вели подавати сніданок, – Осман відкинув запону шатра над блискучими золотими сходинками.

      Опівдні другого дня, після нетривалої стоянки, низові запорожці почали наздоганяти ар'єргард гетьманського війська. Спочатку передовий дозор, який їхав на три версти перед основними силами, а через якийсь час і сам Семен Шило побачили хмару куряви, що завжди переслідувала рух великого війська. Бородавка вже знав, що їх наздоганяє Шило, і трохи уповільнив рух полків, даючи можливість з'єднатися якомога раніше.

      Місцевість по обидва боки шляху вже змінилась, і тепер