Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри. Данило Яневський

в численних європейських кнайпах. Акцентований виключно на матеріальних аспектах людського буття, насамперед фінансових, Винниченко ніколи не бачив іншого, нематеріального світу – світу ідей, світу етичних імперативів та моральних цінностей, які, власне, роблять з «людини розумної» людину вільну, людину-громадянина, відповідальну за своє життя, відповідальну за свою свободу, відповідальну за свою долю, відповідальну за долю своєї родини, відповідальну за долю своєї Батьківщини. Усі ці поняття завжди були для Винниченка порожнім звуком – якщо він узагалі щось або когось слухав і чув (ясна річ, крім Кохи) впродовж свого буремного життя.

      Але від суджень оцінних перейдімо до чітких, документально підтверджених, отже неспростованих констатацій. По-перше, в ході антигетьманського повстання Українська Народна Республіка, проголошена III та IV Універсалами Української Центральної Ради, ніколи не була відновлена хоча б тому, що провідники повстання ніколи не ставили собі це за мету і ніколи про це не говорили – ані публічно, ані приватно.

      По-друге, наприкінці січня 1918 р. проголошена була інша держава з тією самою назвою.

      По-третє, поєднати в межах однієї політичної системи принципи парламентської демократії і радянської антидемократії, а просто сказати – радянського тоталітаризму неможливо в принципі.

      По-четверте, так звану Декларацію Трудового Конгресу Народів України можна кваліфікувати як завгодно, залежно від рівня фантазії, але чим вона ніколи не була і бути не могла, так це основним законом держави – хоча б тому, що вона не визначала об'єму прав та обов'язків громадян. Не визначила вона і «права та обов'язки уряду, як і його місце в системі державної влади», тобто не визначала власне те, що повинна визначати будь-яка конституція.

      По-п'яте, антинауковим є твердження про існування якоїсь окремої «української селянської нації». Усі, підкреслімо, всі серйозні сучасні дослідники (і про це ми неодноразово писали) заперечують факт існування станом на 1917 р. не просто окремої української селянської нації, а української нації взагалі.

      По-шосте, антинауковим, алогічним є твердження про можливість вироблення «селянською нацією» «національної ідеї». Логічним було би припущення про можливість вироблення «селянською нацією» селянської ж ідеї; натомість ототожнення понять «селянство» і «нація» – це елементарна підміна понять, адже будь-яка нація складається з різних соціальних груп, і, отже, частина цілого не може бути всім цілим.

      По-сьоме, некоректним є твердження про наявність окремих «підросійської» та «австрійської» частин України. Причини такі. Від 1772 р. Російська імперія та Австрія окуповували руські землі, які увіходили до складу Польської держави – Речі Посполитої. З правової точки зору, ніякої окремої України на той час не існувало в природі. Як політико-правове поняття «Україна» виникла лише в серпні 1917 р. після видання російським Тимчасовим урядом документа, який визначав назву цієї адміністративної частини Російської