Без козиря (збірник). Петро Панч

товаришам. Він ще попробує, як Гриць Духота, «постріляти» роботи на інших шахтах. Не скрізь же засіли сивокози. Від його пропозиції Байді неприємно шкрябало на серці, ніби він уже вчинив цю мерзоту над своїми товаришами. Прощаючись, Семен Сухий пошепки сказав:

      – Максим Мостовий учора був. Треба тобі буде з ним побачитись.

      – А в кого він стоїть?

      – Він десь поїхав. Повернеться – скажу.

      Ще не розвіявся дим від цигарок, як двері знов прочинились і в хату вскочила Маруся. Струнка, вродлива, мов купана в любистку, вона внесла з собою запах осіннього бадьорого вітру. Від нього у Марусі горіли матові щоки, на які дражливо спадали чорненькі кучерики, а круглі сірі очі вигравали переблисками. Побачивши Гордія Байду, вона здивовано звела тоненькі брови.

      – А я й не чула, здрастуйте, дядьку Гордію! Здрастуйте, Петрівно!

      – Здоров, здоров, дочко. Чи по сусідству живеш?

      Маруся зніяковіла, повела плечем і ніби вперше помітила, що на кофті є поли, а на них ріжечки.

      – Ніде солі не дістану, хоч би пучку.

      Харита витерла пальцями кутики губ і обласкала її добрими очима.

      – Здоров, доню. Вона, спасибі ш, частенько мене навідувала. Посидимо, посумуємо, поплачемо разом – воно й веселіше стане.

      Маруся гнула-розгинала між пальцями ріжечок поли.

      – Може, про наших що-небудь чули?

      – Про наших? – Байда кивнув головою, й посмішка скотилась по вусах. – Не там же я, дочко, був, де ти думаєш.

      Вона ще більше зашарілась і вже не підіймала очей, прикритих довгими віями.

      – Ви знову вибшником підете в шахту?

      – Мабуть! – Байда наморщив чоло. – Мабуть!

      – А ви бачили такі книжки, що комісари читають?

      – Комісари? А тобі навіщо такі книжки?

      Почуваючи, як спалахнули не тільки щоки, а й вуха, дівчина прудко кинулася до дверей:

      – Прощавайте!

      – Ти ж солі питала!

      Але Маруся, затуливши долонями лице, вже вискочила на вулицю.

      – Все про Клима перепитує, – хитнула їй услід Харита.

      – Гарна дівчина, алюрна. Працює?

      – Та працює. Почула від Митька Куцого, що Клима на комісара наставлено, зажурилася. Бачу, дівчина щось носить на серці. Чи не Ілько, думаю, дражнить, бачу ж – в'язне до дівчини. Питаю: «Що тобі, дочко?» – «Куди мені, – каже, – темній, думати про комісарів». – «А ти почитай, – кажу їй, – книжку. Клим, бувало, і не їсть і не п'є, та все у ту книжку носом». Так то тільки й чути було на кутку Марусин голос. А зараз як ногу вломила. Може, й справді на вченіє пішла. Удень-то знаю, що на шахті працює.

      Гордій Байда бачив, що його дружина, знесилена постійною роботою біля ночов з брудною білизною шахтарів, солодко мріє про невістку, за якою у неї, може б, спочили натруджені руки, але її мрії зараз не доходили до нього. Голову сушила думка про злидні, які ще голоднішими очима світили тепер з вогких кутків землянки.

      Всю ніч Гордій Байда рипів ліжком, чув, як прийшов Ілько і, не роздягаючись, упав на постіль; у хаті запахло перегорілим самогоном.

      – Ільку, Ільку!

      На