Название | Володимир |
---|---|
Автор произведения | Семен Скляренко |
Жанр | Историческая литература |
Серия | Історія України в романах |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 2007 |
isbn | 978-966-03-4338-2 |
– Я знаю, що в мене і в тебе є багато ворогів, і діятиму дуже спокійно, – також пошепки відповів на це Цимісхій. – Нині ще досить одного мого слова – й усе буде, як я хочу. Спасибі, Феофано. Уже пізно, іди пришли мені ліки, сама жди мого слова.
– Прощай. До побачення, любий василевсе!
5
У ніч перед 6 січня 976 року до спочивальні вмираючого імператора прийшов вселенський патріарх Антоній – сиво-бородий, старий, але жвавий ще чоловік. Увійшовши туди, він низько вклонився імператорові, а потім сів біля його ложа.
– Помираю я, отче, – почав імператор.
Патріарх смиренно сказав:
– Всевишній благословив тебе, він принесе тобі здоров’я, дасть довгі літа життя на благо Візантії й усього світу.
– Ні, отче, дні мої пораховані, і я покликав тебе, щоб зробити останні земні мої розпорядження.
– Великий василевсе, – говорив патріарх, – церква день і ніч молиться за твоє здоров’я, хоч ти сам не дуже доброзичливий до нас: ходив у походи, нас позбавив усіх пільг, коли тобі важко, кличеш до свого ложа не мене – патріарха, а якогось адріанопольського єпископа… Хоч, правда, – закінчив патріарх, підійнявши руки д’горі, – всі ми рівні перед Богом: василевс, патріарх і єпископ такожде, а перед смертю тим більше.
Імператор розумів образу старого патріарха.
– Я кликав багатьох і багатьох осіб, – сказав він, – і готовий покликати сюди всю церкву. Але патріарх у мене один, і тому в цю особливо важку годину кличу токмо тебе. І ще мушу сказати, отче мій Антонію, що я діяв не завжди справедливо щодо тебе й церкви, – коли імперії було важко, позбавив духівництво багатьох пільг, встановлених попередніми імператорами. Що ж, винюсь, повертаю церкві всі її пільги, які забрані були в неї, передаю їй храми, дам землі в Македонії й Фракії.
– Господь не забуде тебе, ми ж прославимо навіки.
– Я хочу піти з цього життя, повівши тобі про всі свої гріхи й одержавши перед життям вічним прощення від Бога…
– Говори, василевсе, а я іменем Господа Бога відпущу тобі всі гріхи.
– Я хочу сказати про один гріх: незаконний мій шлюб.
Патріарх, не розуміючи нічого, пильно дивився на Іоанна.
– Як тобі відомо, отче, у імператора Костянтина були діти Роман і Феодора, я ж небіж покійного Никифора, що був чоловіком Феофано – дружини Романа…
– О, розумію, – суворо промовив патріарх, – спорідненість третього коліна, а церква забороняє кровозмішання до шостого коліна… Пам’ятаю, патріарх Полієвкт заборонив шлюб Никифора з Феофано, хоч він був тільки хрещеним батьком її дітей… А тут справа гірша.
– Мучусь, отче… Як стану я на суд перед престолом Господа Бога?..
– Не пізно ще церкві оголосити цей шлюб кровозмішанням, розірвати його, я ж іменем Бога прощу і вже зараз прощаю тобі гріх.
– Я згоден, отче, і прошу оголосити мій шлюб кровозмішанням, розірвати його…
– Воля твоя буде виконана, василевсе…