Володимир. Семен Скляренко

Читать онлайн.
Название Володимир
Автор произведения Семен Скляренко
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-4338-2



Скачать книгу

Імператор мусить діяти спокійно, – нахилившись до вуха імператора, прошепотіла Феофано. – У тебе є багато ворогів.

      – Я знаю, що в мене і в тебе є багато ворогів, і діятиму дуже спокійно, – також пошепки відповів на це Цимісхій. – Нині ще досить одного мого слова – й усе буде, як я хочу. Спасибі, Феофано. Уже пізно, іди пришли мені ліки, сама жди мого слова.

      – Прощай. До побачення, любий василевсе!

      5

      У ніч перед 6 січня 976 року до спочивальні вмираючого імператора прийшов вселенський патріарх Антоній – сиво-бородий, старий, але жвавий ще чоловік. Увійшовши туди, він низько вклонився імператорові, а потім сів біля його ложа.

      – Помираю я, отче, – почав імператор.

      Патріарх смиренно сказав:

      – Всевишній благословив тебе, він принесе тобі здоров’я, дасть довгі літа життя на благо Візантії й усього світу.

      – Ні, отче, дні мої пораховані, і я покликав тебе, щоб зробити останні земні мої розпорядження.

      – Великий василевсе, – говорив патріарх, – церква день і ніч молиться за твоє здоров’я, хоч ти сам не дуже доброзичливий до нас: ходив у походи, нас позбавив усіх пільг, коли тобі важко, кличеш до свого ложа не мене – патріарха, а якогось адріанопольського єпископа… Хоч, правда, – закінчив патріарх, підійнявши руки д’горі, – всі ми рівні перед Богом: василевс, патріарх і єпископ такожде, а перед смертю тим більше.

      Імператор розумів образу старого патріарха.

      – Я кликав багатьох і багатьох осіб, – сказав він, – і готовий покликати сюди всю церкву. Але патріарх у мене один, і тому в цю особливо важку годину кличу токмо тебе. І ще мушу сказати, отче мій Антонію, що я діяв не завжди справедливо щодо тебе й церкви, – коли імперії було важко, позбавив духівництво багатьох пільг, встановлених попередніми імператорами. Що ж, винюсь, повертаю церкві всі її пільги, які забрані були в неї, передаю їй храми, дам землі в Македонії й Фракії.

      – Господь не забуде тебе, ми ж прославимо навіки.

      – Я хочу піти з цього життя, повівши тобі про всі свої гріхи й одержавши перед життям вічним прощення від Бога…

      – Говори, василевсе, а я іменем Господа Бога відпущу тобі всі гріхи.

      – Я хочу сказати про один гріх: незаконний мій шлюб.

      Патріарх, не розуміючи нічого, пильно дивився на Іоанна.

      – Як тобі відомо, отче, у імператора Костянтина були діти Роман і Феодора, я ж небіж покійного Никифора, що був чоловіком Феофано – дружини Романа…

      – О, розумію, – суворо промовив патріарх, – спорідненість третього коліна, а церква забороняє кровозмішання до шостого коліна… Пам’ятаю, патріарх Полієвкт заборонив шлюб Никифора з Феофано, хоч він був тільки хрещеним батьком її дітей… А тут справа гірша.

      – Мучусь, отче… Як стану я на суд перед престолом Господа Бога?..

      – Не пізно ще церкві оголосити цей шлюб кровозмішанням, розірвати його, я ж іменем Бога прощу і вже зараз прощаю тобі гріх.

      – Я згоден, отче, і прошу оголосити мій шлюб кровозмішанням, розірвати його…

      – Воля твоя буде виконана, василевсе…