Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

я ніяк не міг зіставити цю добродушну ділову людину з легендарним полярником, про якого наслухався світ. Професорові всього п’ятдесят літ, а про його життя можна списати волову шкуру. 1908 року за участь у РСДРП Самойловича вислано у глухе село Архангельської губернії Пінегу, де жило близько ста політичних засланців і серед них Олександр Гріневський – майбутній Олександр Грін. Дипломований геолог Самойлович вибрав з-поміж висланців охочих, у тому числі й Гріневського, і провів з ними геологічне дослідження русла ріки Пінеги. Цією працею зацікавилося Товариство вивчення російської Півночі – Самойловичу і його колегам дозволили жити в Архангельську. Вивчаючи береги Білого моря, Самойлович наймав на судна норвезьких шкіперів, які розповідали Гріневському свої морські пригоди…

      Мешкав Самойлович у тому ж будинку, що й випускник Сорбоннського університету, дослідник Везувію і керівник кількох експедицій на Нову Землю Володимир Русанов, і став його учнем. 1912 року Рудольф Лазарович вирушив із Русановим в експедицію на Шпіцберген, де знайшов великі запаси вугілля. Із Шпіцбергена Русанов зі своєю дружиною Жульєттою Жан подався на шхуні «Геркулес» у подорож Льодовитим океаном на схід, з якої не повернувся, а Самойлович виїхав на Велику землю з реліквією, яку свято зберігає і донині, – письмовим клопотанням Русанова до петербурзьких властей дозволити Самойловичу жити у столиці.

      Вона схопилася з крісла, підбігла до мене й припала до грудей.

      Після революції професор Самойлович здійснив п'ять експедицій на Нову Землю і, врешті, очолив рятувальну виправу на криголамі «Красін». 1929 року у складі експедиції, очолюваної професором Отто Шмідтом, побудував на Землі Франца-Йосифа першу полярну станцію.

      І ось я їду працювати на тій станції. Велика це для мене честь.

      До літа штат зимівлі з десяти чоловік було вкомплектовано. Ми виїхали з Ленінграда до Архангельська. Тут закупили метеоапаратуру, продукти, собак, корову і в Червоній пристані почали завантажувати наше судно «Ломоносов». Поряд із нами готувався до виїзду в Арктику криголам «Малигін» з іноземними туристами на борту.

      Мені пощастило побачити самого Умберто Нобіле. Він прийшов до нас на судно – високий молодий генерал з відсутнім поглядом, ніби приречений: за невдалу експедицію на Північний полюс Муссоліні наказав завести на нього судову справу. Я добре знав від професора Бегоунека весь перебіг трагедії виправи Нобіле, і заворушилося тепер у мені змішане почуття жалю й осуду до марнославного генерала. Адже виконував він завдання фашистського диктатора, який прагнув оголосити Північний полюс і Землю Франца-Йосифа італійськими – і не вдалося; на архіпелаг їду я, представник України! Через вас, генерале, подумав я, у пошуках жертв непідготованої експедиції загинуло сімнадцять людей, і між ними великий Амундсен, вас же, цілого й неушкодженого, вивезли з льодів на літаку в Італію, і ви залишили свою команду,