Сад Гетсиманський. Іван Багряний

в спокої, зайшла за стіл, всілася зручно, вибрала з купи течок одну якусь і заглибилася в неї. Потім підсунула аркуш паперу, озброїлася ручкою й стала задавати Андрієві стандартні запитання, намагаючись бути спокійною:

      – Прізвище, ім'я та по батькові?.. Рік народження?.. Соціальний стан?..

      Андрій теж спокійно відповідав, пильнуючи за характером запитань і характером відповідей. Все це видавалося йому на безглузду комедію, бо ж вони про нього давно й напевно знають всі потрібні відомості, до найдрібніших включно, тим більше що вона ж, мабуть, тримає його «справу» перед собою. Але згадав, що такий стандартний перепит в цій проклятій установі має завжди ще одну, специфічну мету, так би мовити, вивчальну мету: от задають стандартні запитання, а тоді будуть вивчати, де саме й як саме він збрехав.

      Це ж, власне, початок слідства. Через те був обережний і хоч відповідав бистро й коротко, але думав дуже напружено, повертаючи кожне запитання на всі чотири боки. А тим часом був страшенно заінтригований – невже ж це вона тримає його стару справу? Ні, мабуть, нову.

      Помалу стандартні невинні запитання про соцстан тощо перейшли в запитання каверзні, єхидні, з «пасткою». Андрій змобілізувався цілком і відбивав удавано невинними або безглуздими відповідями кожне запитання, як м'яч, бавлячись із вогненногривою фурією в логіку.

      – Під судом і слідством був?

      – Під слідством? Був. Під судом?.. Ні. – Цю відповідь Андрій спеціально розчленив надвоє, тим самим розчленяючи й запитання – він схопився за можливість провести своє власне слідство на предмет вияснення, чи то таки його старе «діло» в неї в руках, а чи нове, а якщо нове, то чи добре вони про нього поінформовані, чи все знають? Для цього йому треба було «заволинити» й вивести фурію з рівноваги окремо, явно глузливою, але логічною відповіддю: – Під слідством був, під судом ні.

      – Що?! – витріщилась фурія. – Як це?

      Андрій стенув плечима:

      – Як звичайно…

      Фурія відклала перо, подивилася презирливо на Андрія й страшенно важно почала стукати ребром долоні по столу:

      – Слухай, ти!.. Не будь ідіотом!.. Якщо ти був під слідством, то як же ж ти міг пройти мимо суда?

      – Скажем (презирлива пауза) – був покараний без суда. Чи це новина?

      – Я задаю запитання, а не ти! Твоє діло відповідати. Пойняв? Відповідай точно й коротко – де був під слідством?

      – Тут.

      – Що за ідіотська відповідь?

      Андрій, карбуючи кожне слово, понуро:

      – Абсолютно точно й абсолютно коротко – тут!

      – Як це «тут»?

      – Ось тут, у цій самій установі, навіть у цій самій кімнаті, шість років тому… – розсердився Андрій.

      – Ага… А за віщо був під слідством?

      Пауза.

      – Гм… Не знаю.

      Фурія спалахнула, але не вибухнула чомусь, подивилася спідлоба довгим злим поглядом і процідила:

      – Як же ж це ти «не знаєш»?

      – Дуже просто – мене докладно не інформували… Зрештою, ви це мусите краще мене знати.

      Засопівши,