Вогненні стовпи. Роман Іваничук

два гестапівці та два шуцполіцаї з учителем попереду зайшли на подвір'я й наказали всім до одного зайти до хати.

      Німці були чемні, вони приязно розмовляли з учителем, цікавилися, звідки він так добре знає німецьку мову, та враз схолодніли їхні обличчя, й старший офіцер почав розпитувати, хто в селі має зброю, бо їм стало відомо, що сільські раубшіцери[9] застрелили в лісі оленя, й люди розібрали м'ясо по хатах; Шинкарук, звичайно, про це добре відав, та чинився незнаючим: його справа – школа, мисливством ніколи не займався і про браконьєрів нічого не чув, і коли офіцер повідомив, що одного, Юрка Васютиного, вже заарештували й відвезли до гестапівської тюрми до Коломиї, учитель сполотнів і тільки розвів руками.

      «Ви його знали, правда? – помітив учителеве збентеження офіцер. – І що мав зброю – теж знали?» – «Усі лісники колись мусили мати рушниці, то був атрибут професії…» – «Колись, можливо, й так, а за нового порядку кожен мав здати зброю владі. Хто ще в селі її має, не знаєте?» – «Не знаю, не бачив, моя справа – школа…»

      Німці на всіх у хаті позирали недовірливо, а в одного, чорномундирного, який зрідка перемовлявся по-польськи з другим шуцманом, спалахував у очах хижий зблиск; поліцаї поскидали на ліжко автомати й попросили господиню, щоб присмажила чогось м'ясного на сніданок; вони пильно приглядалися до телячого м'яса, яке пані Марія накроювала й клала на пательню; Мирон з Богданом стояли незворушно, спершись спинами об піч, тільки Йосафат прикипів очима до невиданої зброї; шуцман із хижим поглядом підморгнув хлопцеві, мовляв, візьми в руки автомат і приглянься зблизька; учитель помітив ту німу перемовку, прошив Йосафата суворо-застережливим поглядом, і хлопець, не діткнувшись до зброї, відступив назад…

      Поліцаї поснідали, розібрали автомати й вийшли на подвір'я, тільки той, який заохочував Йосафата взяти до рук зброю, затримався, став навпроти хлопців, вискалив зуби й, погойдавшись на носках, вимовив: «Шкода!» – і теж вийшов із хати; вони розвальцем поплелися дорогою і, не звертаючи на Волове, подалися попід лісом на Дебеславці.

      Певне, карателям замало було одного Юрка Васютиного; провокація в боднарівського вчителя не вдалася, а в запрутському регіоні вбито не лише оленя: у дебеславських лугах над Прутом тиждень тому знайшли облавники вже розкладений труп гестапівця, тож поліцаї подалися до старости на вивід.

      Була обідня пора, сім'я Томенків сиділа в кухні за столом – з причини епідемії в містах усі троє синів старости з'їхалися до батька-матері; забачивши крізь вікно німців, які заходили на обійстя, старий Томенко схопився з лавиці й запобігливо почав запрошувати їх до столу.

      Непрохані гості поскидали на бамбетель автомати, і наймолодший Петрусь, достоту як щойно Йосафат, жадібно став приглядатися до невиданої амуніції. Шуцман з хижим поглядом кивнув йому, і хлопчик взяв до рук автомата; у цей мент пролунав револьверний постріл, і малий упав на підлогу, поцілений кулею в скроню; Іван

9

Браконьєри (нім.)