Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник). Тарас Шевченко

де шляхта, запертися,

      У будинках мліла.

      Скрізь по селах шибениці;

      Навішано трупу —

      Тілько старших, а так шляхта

      Купою на купі.

      На улицях, на розпуттях

      Собаки, ворони

      Гризуть шляхту, клюють очі;

      Ніхто не боронить.

      Та й нікому: осталися

      Діти та собаки,

      Жінки навіть з рогачами

      Пішли в гайдамаки.

      Отаке-то було лихо

      По всій Україні!

      Гірше пекла… А за віщо,

      За що люде гинуть?

      Того ж батька, такі ж діти,

      Жити б та брататься.

      Ні, не вміли, не хотіли,

      Треба роз'єднаться!

      Треба крові, брата крові,

      Бо заздро, що в брата

      Є в коморі і надворі,

      І весело в хаті!

      «Уб'єм брата! спалим хату!» —

      Сказали, і сталось.

      Все б, здається; ні, на кару

      Сироти остались.

      В сльозах росли, та й виросли;

      Замучені руки

      Розв'язались – і кров за кров,

      І муки за муки!

      Болить серце, як згадаєш:

      Старих слов'ян діти

      Впились кров'ю. А хто винен?

      Ксьондзи, єзуїти.

      Мандрували гайдамаки

      Лісами, ярами,

      А за ними і Галайда

      З дрібними сльозами.

      Вже минули Воронівку,

      Вербівку; в Вільшану

      Приїхали. «Хіба спитать,

      Спитать про Оксану?

      Не спитаю, щоб не знали,

      За що пропадаю».

      А тим часом гайдамаки

      Й Вільшану минають.

      Питається у хлопчика:

      «Що, титаря вбили?»

      «Ба ні, дядьку; батько казав,

      Що його спалили

      Оті ляхи, що там лежать,

      І Оксану вкрали.

      А титаря на цвинтарі

      Вчора поховали».

      Не дослухав… «Неси, коню!»

      І поводи кинув.

      «Чом я вчора, поки не знав,

      Вчора не загинув!

      А сьогодні, коли й умру,

      З домовини встану

      Ляхів мучить. Серце моє!

      Оксано! Оксано!

      Де ти?»

      Замовк, зажурився,

      Поїхав ходою.

      Тяжко-важко сіромасі

      Боротись з нудьгою.

      Догнав своїх. Боровиків

      Вже хутір минають.

      Корчма тліє з стодолою,

      А Лейби немає.

      Усміхнувся мій Ярема,

      Тяжко усміхнувся.

      Отут, отут позавчора

      Перед жидом гнувся,

      А сьогодні… та й жаль стало,

      Що лихо минуло.

      Гайдамаки понад яром

      З шляху повернули.

      Наганяють півпарубка.

      Хлопець у свитині

      Полатаній, у постолах;

      На плечах торбина.

      «Гей, старченя! стривай лишень!»

      «Я не старець, пане!

      Я, як бачте, гайдамака».

      «Який же поганий!»

      «Відкіля ти?»

      «З Керелівки».

      «А Будища знаєш?

      І озеро коло Будищ?»

      «І озеро знаю,

      Отам воно; оцим яром

      Втрапите до його».

      «Що, сьогодня ляхів бачив?»

      «Нігде ні