Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник). Тарас Шевченко

любить;

      А почує, що я вбилась,

      То й себе погубить».

      Так я думала, молилась,

      Ждала, виглядала.

      Нема його, не прибуде,

      Одна я осталась…»

      Та й заплакала. Черниця,

      Стоя коло неї,

      Зажурилась. «Бабусенько!

      Скажи мені, де я?»

      «В Лебедині, моя пташко,

      Не вставай: ти хвора».

      «В Лебедині! чи давно я?»

      «Ба ні, позавчора».

      «Позавчора?.. Стривай, стривай…

      Пожар над водою…

      Жид, будинок, Майданівка…

      Зовуть Галайдою…»

      «Галайдою Яремою

      Себе називає

      Той, що привіз…»

      «Де він, де він?

      Тепер же я знаю!..»

      «Через тиждень обіцявся

      Прийти за тобою».

      «Через тиждень! через тиждень!

      Раю мій, покою!

      Бабусенько, минулася

      Лихая година!

      Той Галайда – мій Ярема!..

      По всій Україні

      Його знають. Я бачила,

      Як села горіли;

      Я бачила – кати-ляхи

      Трусилися, мліли,

      Як хто скаже про Галайду.

      Знають вони, знають,

      Хто такий, і відкіля він,

      І кого шукає!..

      Мене шукав, мене найшов.

      Орел сизокрилий!

      Прилітай же, мій соколе,

      Мій голубе сизий!

      Ох, як весело на світі,

      Як весело стало!

      Через тиждень, бабусенько..

      Ще три дні осталось.

      Ох, як довго!..

      «Загрібай, мамо, жар, жар,

      Буде тобі дочки жаль, жаль…

      Ох, як весело на світі!

      А тобі, бабусю,

      Чи весело?» «Я тобою,

      Пташко, веселюся».

      «А чом же ти не співаєш?»

      «Я вже одспівала…»

      Задзвонили до вечерні;

      Оксана осталась,

      А черниця, помолившись,

      В храм пошкандибала.

      Через тиждень в Лебедині

      У церкві співали:

      Ісаія, ли й куй!

      Вранці Ярему вінчали;

      А ввечері мій Ярема

      (От хлопець звичайний!),

      Щоб не сердить отамана,

      Покинув Оксану:

      Ляхів кінча; з Залізняком

      Весілля справляє

      В Уманщині, на пожарах.

      Вона виглядає,

      Виглядає, чи не їде

      З боярами в гості —

      Перевезти із келії

      В хату на помості.

      Не журися, сподівайся

      Та богу молися.

      А мені тепер на Умань

      Треба подивитись.

      ҐОНТА В УМАНІ

      Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи:

      «Будем драти, пане-брате,

      З китайки онучі».

      Минають дні, минає літо,

      А Україна, знай, горить;

      По селах голі плачуть діти —

      Батьків немає. Шелестить

      Пожовкле листя по діброві;

      Гуляють хмари; сонце спить;

      Нігде не чуть людської мови;

      Звір тілько виє по селу,

      Гризучи трупи. Не ховали,

      Вовків ляхами годували,

      Аж поки снігом занесло

      Огризки вовчі…

      Не спинила хуртовина

      Пекельної